-21-

Каюта капітана була досить просторою, хоча й не такою великою, як показували в різноманітних історичних та пригодницьких фільмах. Стіл з великою кількістю різноманітних документів та карт, невеликих вимірювальних приладів та закріпленою лампадкою, який ми звільнили, щоб розмістити на ньому джбан з водою та інструменти з бинтами, стояв біля невеличкого вікна з мутним міцним склом, широке, певно досить зручне, ліжко примостилося біля стіни, а з протилежного боку стояла шафа на декілька відділень та скриня, які також були прикручені до підлоги, як і все інше в цій кімнаті.

Я сіла на прикріплений до підлоги стілець, важко зітхнувши і прикривши втомлені очі.

Вечір видався насиченим різноманітними подіями та емоціями і я відчула втому, яка несподівано підкралася ближче, коли небезпека та напруження минули.

- Вам поспати потрібно, - старий корабельний лікар, якому я допомагала, коли він зашивав Деміану рану, подивився на мене зі співчуттям. - Ви добре впоралися, асистуючи мені, наш капітан заснув, варто і Вам йти до своєї каюти. Хлопці вже все підготували.

- Так, дякую, - я кивнула, поглянувши на чоловіка. - А моя бабуся?

- Коли я виходив, то бачив як її провели в сусідню каюту, - знизив плечами лікар. - Я запропонував оглянути її, але вона відмовилась, запевняючи, що не постраждала. Думаю, що вона вже спить.

- Гаразд. Ще раз дякую Вам, - я слабко посміхнулася співрозмовнику і подивилася на Дмитра, який задрімав декілька хвилин тому. - Я побуду трішечки тут і, якщо з капітаном все буде гаразд, то піду до бабусі.

Чоловік кивнув і попрямував до дверей, зупиняючись біля них, так і не відчинивши.

- Я розумію, що це певно не моя справа, - з напруженням в голосі сказав лікар, озираючись на мене. - Але... хто Ви нашому капітану?

- Вибачте?, - я вигнула брову, не очікуючи на таке запитання.

- Я бачив вас сьогодні разом вдень, потім ця бійка і реакція на тих матросів... для нього це нехарактерно. Та й очевидно, що ви прийшли так пізно саме до нього, хоча... хоча на звичайних подруг нашого кепа Ви не схожі, - чоловік явно намагався підібрати слова, щоб не образити мене. - Так хто Ви?

Я задумливо подивилася на нього, розмірковуючи, що саме можна сказати.

- Я... я просто дівчина, якій потрібна допомога. Так сталося, що ми з вашим капітаном знайомі, і сьогодні він погодився підтримати мене в реалізації моїх планів, - нарешті сказала я. - Вибачте, більше поки нічого сказати не можу.

Старий коротко кивнув і вийшов з каюти, тихо причинивши за собою двері.

Корабель плавно погойдувався на хвилях. Хоч ми й не пливли зараз нікуди, але відчуття легкої невагомості, через знаходження на воді, все одно було присутнє.

Дійсно потрібно піти поспати, але як же ж не хотілося зараз розмовляти з Богданом та й проводити ніч з чужим чоловіком в маленькій каюті видавалося поганою ідеєю.

Я посиділа трохи, розглядаючи танець полум'я в лампадці і, зітхнувши, підійшла до Дмитра, щоб перевірити чи спав в нього жар.

Як тільки я обережно доторкнулася до лоба брюнета, він розплющив очі.

- Алекс, - прошепотів чоловік, сфокусувавши на мені погляд.

- Чшш, відпочивай, - я полегшено видихнула, відчувши, що температури немає, і сіла поруч з капітаном на ліжко.

- Все гаразд? Ти допомогла лікарю. Дякую, - слабко посміхнувся брюнет, стиснувши мої пальці своєю рукою.

- Це я тобі маю дякувати, - відповіла я, розглядаючи обличчя свого співрозмовника. - Ти ризикував заради мене життям.

- Дрібниці, - хитнув головою чоловік, намагаючись сісти. - Кожен так би вчинив на моєму місці.

- Ні, не кожен, - сказала я, згадуючи як Микита в минулому році ховався за мною, коли до нас кинулась собака на прогулянці парком. - Лежи, не напружуй м'язи, тобі відпочинок потрібен.

- А ти чому тут сидиш?, - роззираючись навколо, поцікавився Грей. - За сьогодні в тебе стільки подій та вражень назбиралось, що ти мала б вже спати.

- Ну, твоє товариство мені здалося кращим, ніж компанія Богдана, - спробувала пожартувати я.

- І ще ти хвилюєшся за мене, - тихо сказав Деміан, нахиляючись ближче.

- Хвилююся, - так само тихо прошепотіла я, зупиняючи погляд на губах брюнета.

Наступної миті чоловік все ж таки дотягнувся до мене і поцілував, ніжно торкаючись до моїх губ. Цей поцілунок давав можливість мені самостійно вирішувати чи хочу я його прийняти... і я відповіла, заглиблюючи його, притискаючись при цьому до Дмитра.

- Кхмм, - чоловік весь напружився, ледь відстороняючись від мене, і я зрозуміла, що випадково зачепила пошкоджений бік.

- Вибач, вибач, я не хотіла, - сіпнулась я, не знаючи як допомогти Грею.

- Все гаразд, - брюнет подарував мені ще один невагомий поцілунок і відкинувся на подушки, уважно розглядаючи мене. - Знала б ти, як я хотів цього, але ти чомусь вчепилася за свою роль молодого письменника. А зараз... я навіть подумати не міг, що вперше поцілую тебе після бійки, на власному кораблі, коли ми будемо знаходитися в чужих образах, десь в далекому минулому.

Я знітилась, розуміючи, що Деміан натякає на мій спектакль з перевдяганням в чоловіка і свої хвилювання щодо своєї зацікавленості мною.

- Можеш тут залишитися... якщо хочеш, - тихо продовжив брюнет.

- Хочу, - відповіла я, зазирнувши в його надзвичайні очі. - Але не залишусь. Цим людям ще жити якось потрібно, коли ми повернемося додому... якщо повернемося.
- Повернемося, не хвилюйся, - Дмитро знову стиснув мої пальці.

В двері постукали і після того, як Грей дав дозвіл зайти, на порозі з'явився помічник капітана.

- Кеп, щойно надіслали повідомлення з магістрату, - сказав чоловік, швидко глянувши на мене.

- Говори, - кивнув брюнет, натякаючи, що від мене можна не приховувати інформацію.
- Нам дали добу, щоб наш корабель покинув порт, - доповів помічник. - Хоч перехожі підтвердили, що ми захищали жінок, але два тіла грають не на нашу користь і ми зараз небажані гості в цьому місті. До півночі ми мусимо вийти в море.