-20-

- Нам потрібно серйозно поговорити, - батьки Марі зустріли нас на першому поверсі таверни і по їх суворих обличчях я зрозуміла, що розмова буде важкою.

Вислуховувати за щось, чого я не робила, бажання не було, особливо враховуючи те, що прогулянка містом виявилася марною, особливо враховуючи те, що крім старовинної архітектури, я ще побачила, що містяни не мають поняття про централізований вивіз сміття з дворів та нормальні санітарні норми.

- Що сталося?, - Богдан вийшов вперед, намагаючись прикрити мене від дивних родичів, які так були схожі на наших знайомих з конкурсу, які мали грати їх ролі.

- Мамо, знову Ви її захищати будете?!, - скривилася жіночка, вперши руки в боки. - Вона вже доросла, щоб самостійно відповідати за свої вчинки, бігати на побачення ж вже може.

- Що?, - я розгублено закрутила головою.

- Доню, ми все знаємо, твоя сестра розповіла, - тихим голосом сказав низенький темноволосий чоловік. - Ми розуміємо, що зараз в тебе вік такий, але хлопчина з родини Соул не дуже вдалий вибір.

Тітка похмуро глянула на чоловіка і він, знітившись, замовчав.

- Ми забороняємо тобі зустрічатись з тим юнаком, - суворо сказала матір Марі. - З дому щоб більше не виходила сама. Тобі зрозуміло?!

- Але ж..., - я подивилася на Богдана, який насуплено мовчав, слухаючи слова жінки.

- Ніяких заперечень, це наше з батьком рішення і крапка, - фиркнула тітка і пішла на кухню. Чоловік зітхнув і підійшов до мене.

- Дитинко, ми дійсно хочемо для тебе кращої долі, подумай добре над нашими словами, - батько Марі погладив мене по голові і поцілував в лоб. - А матір твоя заспокоїться скоро. Вона тебе любить і просто так хвилюється, ти ж її знаєш.

Я лише кивнула і чоловік, слабко посміхнувшись, пішов до дружини на кухню.

- І що тепер? Як ми ввечері з Деміаном зустрінемось?, - похмуро сказав Богдан, коли за батьком Марі зачинились двері.

- Доведеться втекти, - я знизила плечами, розуміючи, що не планую слухати незнайомців. - Тим паче Марі і так має піти з дому, ти ж сам мені про сценарій нагадав.

- Гаразд, тоді беремо найнеобхідніше і ввечері підемо до Деміана на корабель, - кивнув блондин, погоджуючись з моїми словами.

Я пішла до своєї кімнати і почала складати речі. В двері постукали і на порозі з'явилася дівчина.

- Марі, я хотіла вибачитися..., - почала було вона. - Ой, а що ти робиш?

Сестра Марі швидко зачинила за собою двері і підійшла до мене, зазираючи в обличчя.

- Збираюся, - коротко відповіла і завмерла з якоюсь кофтиною в руках, здогадуючись хто до мене завітав, роздивляючись дівчину. - Це ти мене виказала?

- Марі, рідненька, пробач мені, - в очах моєї співрозмовниці з'явились сльози. - Я злякалася, коли ти вчора ходила на побачення з Соулом. А якщо ти станеш з ним занадто близькою? Це ж ганьба яка! Батьки ніколи не дозволять вам бути разом. Невже ти хочеш народити дитину без чоловіка?!

- Що ти таке говориш? Чому я маю народжувати, ми ж просто зустрічаємось?!, - фиркнула я і задумалась… а якщо молодь дійсно вже перетнула дозволену межу, а нас не повернуть додому... мені що реально з цим всім жити?!

- Ти ж знаєш, що до батька має прийти Петер, - вперла руки в боки дівчина, зовсім як її матір. - Він попросить дозволу на шлюб зі мною і... мені не можна ризикувати! Якщо ти кинеш тінь на наш рід своєю поведінкою, то ніхто не візьме нас з сестрою заміж.

- Не можна ризикувати?, - я вигнула брову, розглядаючи повненьку брюнетку. - Оу, так ти вже сама переступила межу з цим Петером.

- Він кохає мене! Ми зустрічаємось і маємо одружитись. Петер сказав, що вже навіть грошей назбирав на будиночок, - фиркнула дівчина.

- Ну-ну, - хмикнула я. - Може й так. Але не тобі мене вчити, якщо сама порушуєш правила і допускаєш близькі стосунки з чоловіком.

- Ти... та ти нічого не розумієш!, - крикнула сестра Марі і вискочила з кімнати.

- Все я розумію, - зітхнувши, я похитала головою, швидко завершуючи збір речей. - В історії мільйони таких дурненьких дівчат, які вірять в почуття молодих юнаків, у яких гормональні зміни вимагають активних дій... і добре, якщо вони порядні і дійсно потім готові одружитися. Сподіваюсь, що Марі таки розумніша за сестру.

- Я чув крик, все гаразд?, - до кімнати зайшов Богдан.

- Так, я просто поспілкувалася з сестрою Марі, яка мене виказала батькам, - хмикнула я. - Вона боїться, що її коханець відмовиться від весілля, якщо я вже нагуляла дитину з синком Соулів і народжуватиму без законного чоловіка.

- Ех, які тут стосунки заплутані, - похитав головою блондин.

- Не зважай на них, нам вибиратись потрібно, - махнувши рукою, я зав'язала торбину. - І виходити потрібно зараз, бо ця ненормальна бачила, що я збираю речі.

- От же ж, а я думав, що ми хоч повечеряємо тут, - похитавши головою, сказав Богдан і вийшов в коридор. - Тоді зустрінемось за будинком біля чорного входу.

Я кивнула і почала перевіряти чи все взяла з того, що може знадобитися молодій дівчині в дорозі.
 

Ми перечекали деякий час в якомусь невеличкому сквері з фонтаном, обговорюючи те, що в нашій пригоді є не лише негативні моменти, але й позитив, наприклад, занурення в історичну спадщину на світовому рівні і можливість побачити архітектурні ансамблі саме в час їх створення, а не через сотню років. Коли почало смеркати і вулицями почали ходити веселі компанії, ми вирушили до корабля.

На місто опустився вечір і ми з Богданом рухались вуличками майже непоміченими… ну, ми так вважали. Коли повз нас проходили нічні гуляки та воєнні ми намагалися втискатися в стіни або завмирати в темних тіньових зонах, з такими нехитрими маневрами ми все ж таки досить швидко прийшли в порт.

Це місце відрізнялося від того, яким я його запам'ятала вдень. Веселі компанії, жіночий сміх, якась бійка, що перемістилася в дальню вузьку вуличку… чомусь виникло відчуття, що тут ще брудніше, ніж в тих стічних канавах, куди виливають відходи.