-18-

Після наради, яку ми проводили з родиною Морт в кімнаті біля бібліотеки, я вийшла в коридор, потираючи пальцями скроні. Через мить мене наздогнав блондин, який грав роль бабусі.

- Алекс, зачекай, я з тобою, - чоловік уважно глянув на мене і хмикнув. - Що, голова боліти почала?

- Угу, - я скривилася, кивнувши. - Це якийсь жах. Невже серед учасників не знайшлося когось більш активного та креативного чи щасливий випадок навмисне підсунув нам таку родину на ці дні?

- Так, мене аж пересіпнуло, коли ми почали виписувати шматки наших фраз, намагаючись створити єдиний короткий діалог без варіацій та відступів від тексту, - засміявся здоровань. - Ти прогулятись?

- Хотів в парк сходити, - знизила плечами я. - Голову провітрити.

- Класно, я з тобою, якщо ти не проти, - посміхнувся чоловік. - Можливо обговоримо якісь цікавіші сцени, щоб урізноманітнити частину книги, в якій про сімейство Морт опис буде.

Я кивнула і пішла далі по коридору, намагаючись згадати як звати цього здорованя, який зараз йшов поруч.

- Емм, вибач, я не запам'ятав твоє ім'я..., - почала було я, розуміючи, що головний біль категорично проти будь-якої додаткової інтелектуальної активності.

- Все норм, там так нудно дзижчали, що я сам не всіх запам'ятав. А ти просто виділився з натовпу, - знову заусміхався блондин. - Богдан, але друзі часто називають Бодя.

- Бодя? Незвично так, - кивнула я, потиснувши руку співрозмовнику.

- Ну, це близько до оригіналу і я слідкую за своїм тілом, - поплескавши по масивних біцепсах, відповів чоловік.

- А, ясно, - кивнула я, продовжуючи рух.

Ми вийшли з будинку і я з неприхованим задоволенням глибоко вдихнула свіже повітря, відчуваючи, що головний біль притихає.

- Щодо сценарію, - продовжив нашу розмову блондин, спостерігаючи за білосніжними хмарами, які пробігали над нами. - Я от подумав, що можна було б, щоб твій персонаж дуже тепло ставився до бабусі, розповідаючи їй всі таємниці. Звісно ж, в такому випадку, стара буде знати і про закоханість онуки і про заплановану втечу. Розпишемо якісь розмови, додамо спогади бабці про молодість, планування втечі молоді та прояв підтримки хоч когось з родини в цій ситуації.

- Угу, непоганий варіант, - погодилась я з чоловіком. - Цікаво, чому у твого персонажа прізвище Морт, якщо бабця - мама дружини Морта.

- Певно організатори просто не грузилися цим запитанням, грубо розділивши учасників на три групи: одна родина, друга і всі інші, - знизив плечами здоровань.

- Напевно, але я чомусь одразу звернув на це увагу, - сказала я, зірвавши тоненьку травинку, яку почала крутити в руках.

- Ну, ще, як варіант, можна вважати, що всі, хто переходять в дім голови роду, автоматично отримують його прізвище, - задумливо сказав Богдан. - Знаєш, як було, коли в клан приймали, всі одразу ж забували свої минулі обов'язки в інших родинах і автоматично ставали відданими новому роду та старшому. Раніше це було важливим, адже родини могли через деякий час потрапити на різні сторони барикад у війні.

- Угу, як варіант, - кивнула я, спостерігаючи за ватагою, яка рухалася нам назустріч.

Через хвилину я зрозуміла, що це родина Соул повертається з парку до будинку, так як розгледіла Іванку з братом, а за ними й інших учасників, які сьогодні називали це прізвище в залі для нарад.

- Щось вас мало залишилось з великої родини Морт, - старший з роду Соул зупинився біля нас і всі його родичі стали поруч.

- Вирішили окремі сцени проговорити, от і розбились на групи після наради, - махнув рукою Бодя.

- І бабця з онукою пішли погуляти весняним садом, логічно, - розсміялася жіночка, яка грала роль Тані Соул.

Всі підтримали її сміх, коментуючи нашу з Богданом прогулянку.

- Все вірно, в наш час молодим симпатичним панянкам без супроводу не можна гуляти, а то такі шибайголови як ми можемо вирішити познайомитися ближче, - здавалось, що Іван веселився сильніше за всіх, імітуючи зустріч двох родин-суперників.

- Ех, класно, потрібно буде зустріч родів на вулиці розіграти і цей діалог ввести в текст, - тримаючись за живіт, видихнув блондин з хвостиком, який грав Натана Соула.

- Так, можна буде, - широко посміхнувся Богдан.

- Забирайте до себе нашого Саймона, у вас багато спільних сцен має бути з романтикою і втечею, - кивнув чоловік, показуючи в сторону Бетті.

- Тоді і я з вами піду, - поруч зі мною зупинився Дмитро, який певно також вийшов прогулятися парком і побачив нашу компанію. - Нам ще діалог на кораблі та сцену планування втечі розписати потрібно.

Всі закивали і почали розходитися по своїх справах, більшість вирішила програти заплановані сцени, щоб додати яскраві доповнення інтер'єрів та інших дрібниць, які наповнюють книгу живими елементами.

- Ок, тоді ввечері побачимось, - сказала мені Іванка і попрямувала з братом до будинку.

- Що ж, куди підемо?, - Богдана схопила Бодю під руку, спокусливо посміхаючись мені та Деміану. - Можна до мене в кімнату чи в до когось з вас.

- Можливо краще до альтанки?, - брюнет поглянув на мене, очікуючи на остаточне рішення.

Побачивши явну зневагу до своєї особи, Бетті фиркнула, притискаючись міцніше до здорованя.

- Так, напевно, - я слабко посміхнулася чоловіку, розглядаючи його глибокі блакитно-сірі очі... здається, що мені ніколи не набридне розчинятися в цій безодні, яка наче чарами затягує мене у свій вир.

Дмитро посміхнувся мені у відповідь, зупиняючи погляд на моїх губах і, зітхнувши, розвернувся до доріжки, яка вела в сторону альтанки.

Богдан нахмурив брови, що певно вказувало на активний робочий процес мозку, і повільно перевів погляд з мене на Деміана, який вже попрямував далі.

В альтанці, як завжди, було спокійно та затишно, вечір почав повільно захоплювати навколишній простір, зачаровуючи нас дивовижним ароматом квітів та перешіптуванням вітру з молодим листям на деревах.