-13-

- О, он вже й альтанку видно, дійсно гарно виглядає, - Іван показав рукою на білосніжну забудову з гарно вирізьбленим візерунком по периметру та високими колонами.

- Дійсно гарне місце, - посміхаючись, сказала Іванка, яка ще явно відчувала напруження після візиту до склепу.

Наступної миті ми почули, що десь неподалік гавкає собака, і, роззирнувшись навколо, побачили вівчарку, яка бігла до нас.

За масивним псом біг охоронець, намагаючись зупинити свого підопічного.

Іванна пискнула і брат закрив її від небезпеки, ставши між дівчиною і собакою... те ж саме інстинктивно зробив Дмитро, відсовуючи мене за спину.

Бельгійська малінуа зупинилась в декількох метрах від нас, ставши в стійку, щоб показати, що готова атакувати, якщо ми зробимо хоча б один зайвий рух.

- Не бійтеся, вона не чіпатиме без наказу, - прокричав чоловік, який вже підбігав до нас.

Стара вівчарка потягнула носом і перестала гарчати, здивовано поглянувши на мене. Цю дівчинку я знала дуже добре і вона впізнала мене.

Як тільки малінуа обережно зробила крок в нашу сторону, намагаючись розгледіти мене за спиною Деміана, я побачила як від неї відділяються блідо-зелені світлячки, які зазвичай супроводжували вже добре знайому нам примару.

- Вогники. Поглянь, такі як в склепі, - прошепотіла я Грею, ледь торкаючись його спини рукою.

- Бачу, - крізь зуби прошипів брюнет і вже голосніше, якось навіть загрозливо, відсовуючи мене при цьому подалі, сказав, звертаючись до вівчарки. - Стій! Не можна! Назад!

Собака незадоволено подивилась на перешкоду, якою їй видавався незнайомець, і гавкнула на нього, явно пропонуючи відійти від її господині по хорошому.

Охоронець підбіг нарешті до нас і схопив вівчарку за ошийник, причіпляючи до нього повідець.

- Вибачте, вона вас побачила і чомусь побігла сюди, - сказав чоловік. - Зазвичай однієї команди достатньо, щоб їх зупинити, але ця дівчинка вже досить стара, можливо не почула просто. Вона не чинить шкоди без команди.

Собака ображено дивилась на мене, похитуючи час від часу хвостом, що явно вказувало на надію, що я все ж таки захочу з нею привітатись.

І я не витримала цього пронизливого сумного погляду.

- Вибачте, можна?, - я вийшла з-за спини Деміана і присіла навпроти вівчарки. - Привіт, Моні, як справи? Дай лапку.

Малінуа сіпнулась вперед, починаючи облизувати моє обличчя і, трішечки заспокоївшись, дала мені лапу.

Я щиро раділа таким яскравим емоціям і гладила собаку, яка зраділа моїй появі. Розповідаючи своїй улюблениці про те, яка вона розумниця і хороша дівчинка, я не одразу звернула увагу на тишу, яка панувала поруч з нами.

- Звідки Ви знаєте її ім'я?, - здивовано запитав охоронець.

- Емм, чув наче щось схоже від когось з ваших, - спробувала викрутитись я.

- І що на Вас так всі чужі собаки реагують?, - охоронець ніяк не міг заспокоїтися, ревниво спостерігаючи за реакцію своєї підопічної на чужака.

- Так, у мого батька багато собак і я з дитинства їх просто обожнюю. Наш тренер говорив, що вони відчувають емоції людей і ставляться до нас так само відкрито, як і ми до них, - посміхнулась я чоловіку.

- Хм, дивно це все, - дядько похитав головою і, примружившись, уважніше подивився на мене. - А ми раніше не зустрічались? Щось мені ваше обличчя знайоме.

- Ні, навряд, - хитнула я головою, відступаючи подалі від охоронця. Я знала, що чоловік вже декілька років погано бачить через поважний вік, але принципово відмовляється від окулярів. Саме через це татко перевів його з начальника охорони на посаду старшого, що відповідає за собак, правда зі збереженням заробітної платні.

- Що ж, ще раз вибачаємось, гарного вечора, - кивнув чоловік, якого я явно не переконала.

Коли охоронець з вівчаркою, яка постійно оглядалася на мене, відійшли подалі, Іванна незадоволено подивилась на мене і хотіла щось сказати, але її випередив Дмитро.

- Ти взагалі думаєш, що робиш?, - чоловік схопив мене за руки і легенько труснув. - Не всі собаки проявляють дружні відносини до людей, тебе могли покусати.

- Деміане, все гаразд, - я спробувала заспокоїти брюнета. - Вона не агресивна, це ж видно.

- Цікаво коли це тобі було видно? Коли вона гавкала, стала в стійку чи загарчала на нас?, - фиркнув чоловік, відпускаючи мене.

- Гарчала вона на тебе, - не стрималася я. - А мені вона лише хвостом махала.

- Дідько, Алекс, звідки така самовпевненість?!, - фиркнув Дмитро і пішов до альтанки.

- Він правий, не варто було так ризикувати, - похитав головою Іван. - Тварини всі різні і ніколи не вгадаєш, що вони зроблять наступної миті. В нас якось бабусина дворова собака Іванну вкусила, хоча ми з ним бавились з самого народження.

- Це через те, що я до їжі підійшла, а його ніхто не вчив, що можна підпускати до миски господарів під час обіду, - махнула рукою дівчина, схвильовано поглядаючи то на мене, то на Деміана, який зупинився, розглядаючи альтанку.

- Гаразд, пішли вже, а то кава охолоне, - хитнув головою Іван і пішов до товариша.

- Вона в термосі, - крикнула йому в спину Іванна і, підхопивши мене під руку, поцікавилась, - ти в нормі? Не хвилюйся, Деміан зараз заспокоїться, він просто злякався за тебе.

- Та розумію я, - кивнула я у відповідь. - Просто знову і знов промахи йдуть з цією роботою під прикриттям.

- Ну, зате ти зможеш зрозуміти як до тебе ставиться цей красунчик, адже він явно не байдужий до тебе навіть в образі хлопця, а що почнеться, коли він дізнається, що ти дівчина, - підморгнула мені Іванна.

- Що почнеться, що почнеться… Він мене приб'є після цього всього, що він зараз переживає через мене, - зітхнула я, похитавши головою. – Тим паче Деміан не може зрозуміти чому я не підтвердила його здогад, адже вже явно провалила своє маскування… але я не можу, ти ж знаєш.

- Знаю. Та й в тому, що він буде дуже сердитий, є логічне зерно... ну, не хвилюйся, розберемось, - спробувала підбадьорити мене подруга і потягла до альтанки, в якій чоловіки вже викладали каву та смаколики з кошика на стіл.