-11-

Обід пройшов досить спокійно, з комісії з нами залишилась лише пані розпорядник, яка нахвалювала конкурсантів за їх творчий підхід до завдання та чуттєве виконання своїх робіт.

Батько зайшов ненадовго до зали під час самого конкурсу, сухо привітався з учасниками, переговорив про щось з Анжелікою і, навіть не поглянувши на роботи, зник по своїх, як завжди невідкладних, справах.

- Наступне завдання через декілька днів, тому ви можете спокійно займатись своїми романами, - Анжеліка широко посміхалась масивному блондину, який явно проводив значну частину життя в спортзалі.

Іванна пошепки, з очевидним незадоволенням, виказувала про щось свою думку брату, постійно зморщуючи свій носик, коли той намагався виправдовуватися.

Деміан сидів мовчки і поглинав зажарений біфштекс з гарніром, витаючи десь далеко в своїх думках.

А я прокручувала в голові слова брюнета, які він в запалі сказав мені під час конкурсу, і все більше переконувалася в тому, що він здогадується про мою таємницю. Потрібно буде з ним поговорити на цю тему і розібратися з нашими відносинами, які явно зараз могли б почати сформуватися, якби не мої секрети.

І батько... дідько, от чому він щодня приходить до конкурсантів?! Мені навіть здалось, що під час цих коротких зустрічей, він якось особливо виділяє мене поглядом серед інших... невже дійсно здогадується про мій обман? Ні, не може бути. Він вже б підійшов поговорити і, видавши браваду про нелогічність мого імпульсивного вчинку та дитячий спектакль, вигнав би з конкурсу. І, після гучного скандалу, я вже сьогодні була б вдома, знову ображаючись на нього і весь світ.

- Алекс, Деміан, так що вирішили, ви з нами?, - голос Іванни витягнув мене з важких роздумів.

- А? Так, звісно, - кивнула я. - Тільки давайте трішечки пізніше, візьмемо кави з смаколиками і сходимо в ту альтанку. Я хочу трішечки попрацювати над романом.

- Ок, не питання, - кивнув Іван і з очікуванням подивився на Грея, який прокинувся від звуку мого голосу.

- Так, вечірня прогулянка буде більш доречною, - кивнув Дмитро, натякаючи на наші плани щодо відвідування склепу.

Коли ми піднялись на другий поверх, я обійняла за талію Іванну і, нахиляючись до її вуха, сказала:

- Хтось хотів поговорити. Може зараз підемо до мене?

- О, так, я тільки за, - посміхнулася дівчина і, швидко глянувши на хлопців, які зупинилися, побачивши мій маневр, провела пальчиками по моєму обличчю та комірцю сорочки.

- Хм, ясно як ти працювати зібрався, - хмикнув Іван, побачивши, що його сестра йде зі мною в чоловіче крило.

- Нам поговорити потрібно, - показавши брату язика, відповіла дівчина.

- Угу, звісно, так ми й повірили, - покивав чоловік, повернувшись до Дмитра.

Грей стиснув зуби і швидко пройшов повз нас до своєї кімнати, з силою закривши за собою двері.

- Опа, чого це він?, - Іван відкрив рота від здивування і подивився на сестру. - Невже теж на тебе запав вчора?

- Навряд, - задумливо хитнула головою Іванна. - Можливо настрій поганий, ранок важкий ж був після посиденьок. Він весь обід мовчав.

- Можливо, - почухав потилицю рудий. – І ще одне… Іванко, коли я говорив, що тобі перед весіллям розвіятися потрібно, я не мав на увазі близькі стосунки з різними чоловіками на конкурсі. До речі, ти Алексу розповіла про нареченого?

- Так, вона розповіла, - кивнула я, притягуючи дівчину до себе. - І ми домовились, що певну межу не переступимо, не хвилюйся.

- А, он воно що, - заусміхався Іван. - Це так схоже на мою сестру. Знайшла варіант як можна розважитися, але при цьому щоб залишитися з чистою репутацією.

- Дурень ти, - фиркнула Іванна.

- Ну, дурень чи ні, але радий, що ти мене почула і зрозуміла, - хлопець підморгнув сестрі і пішов до своєї кімнати.

Коли двері за нами з Іванною зачинилися, я впала на ліжко, заплющивши очі.

- Що, погано?, - з турботою в голосі запитала дівчина, сідаючи поруч зі мною. - Водички дати?

- Ні, дякую, - я хитнула головою і подивилась на свою співрозмовницю. - В мене на душі зараз такий коктейль емоцій, що навіть не знаю як це все передати. Батько, Деміан, цей конкурс... одні хвилювання.

- Шкодуєш вже, що наважилась приїхати?, - запитала Іванна.

- Я..., - я замовчала, роздумуючи над відповіддю. - Знаєш, не шкодую. Мені набридло, що я не можу нормально спілкуватись з рідним батьком, так як він щоразу починає читати мені нотації про гідну поведінку в суспільстві та мої дитячі вибрики. Я хочу, щоб він мене сприймав як рівну в своїй роботі... або хоча б зрозумів, що творчість для мене дуже важлива і я можу щось таке створити, що буде гідне навіть його прискіпливої уваги.

- Це нормально, ти виросла, почала становлення та боротьбу за своє місце під сонцем, - кивнула дівчина і, вирівнюючись на ліжку поруч зі мною, додала. - А Деміан? Розкажеш мені про сьогоднішню ніч? Я так зрозуміла, що він здогадується, але ще не впевнений, що ти дівчина.

- Угу, він ще не знає, - кивнула я. – Дідько, він так на мене дивиться, що я не знаю куди дітись. В його очах я бачу поруч з зацікавленістю явний прояв негативізму, в якому намішані недовіра, сумніви, навіть… навіть відраза.

- Ну, ти певно перебільшуєш, - хмикнула руда. – Просто він відчуває, що ти дівчина, але не може ці відчуття ніяк підтвердити та пояснити.

- Напевно, - я повернула голову до Іванни. – Я все ж таки розповім йому все, але трішечки згодом, інакше розсекречу себе перед іншими.

- Чому ти так думаєш?, - здивовано поцікавилась дівчина.

- Бо я не втримаюсь біля нього довго в ролі друга, - сумно посміхнулася я. – В мене наче світ з ніг на голову перевертається поруч з цим чоловіком і все інше, що в ту мить не стосується нас, стає несуттєвим.

- Ого, так ти закохуватись почала?, - руда перевернулася на бік, підпираючи голову рукою. – Що ж сталося вночі?

- Закохуватися? Ні… хоча… не знаю, - заплющивши очі відповіла я. – Іванко, все реально складно…