-10-

Я стояла біля вікна в залі нарад, розглядаючи конкурсантів, які збирались там після сніданку. Голова боліла після нічних посиденьок та полювання на привидів. Я взагалі думала, що сьогодні нікуди не вийду. Якби не конкурс, то певно саме так і вчинила б. Поганий фізичний та моральний стан вимагали сховатися від всього світу під ковдрою і поплакати, а потім спати весь день, забувши про страх, привидів і спокусливого брюнета, такого близького і далекого водночас, який почав хвилювати мене з перших хвилин знайомства. Але я зробила над собою зусилля і, прийнявши контрастний душ, привела Алекса Грома в нормальний стан.

- Привіт, - Іванна була усміхненою та яскравою, як і вчора. – Ти так швидко втекла до себе після нашої розвідки на третьому поверсі. У вас з Деміаном щось сталось?

- Привіт, - я здивовано подивилась на свою співрозмовницю, яка, прошепотівши своє запитання, лукаво посміхалася мені. - А що мало бути?

- Алекс, ну розповідай, - скривилася дівчина. - Ви з Греєм вчора пішли в західне крило, а потім розбіглись по кімнатах, нормально нам нічого не сказавши. Деміан лише коротко повідомив, що холод відчувався через відчинений балкон, а все інше обговоримо пізніше.

- Нічого між нами не сталося, хоча він мене притягує наче магніт, не знаю чи варто взагалі мовчати про те, хто я насправді… і це мене починає хвилювати більше, ніж якби щось таки відбулося, - я покрутила рукою в повітрі, намагаючись хоч якось передати словами свій стан. – А примару ми не бачили… але чули!

- Оу, тобто?, - Іванна нахилилася до мене ближче, щоб все добре почути. – Давай, розповідай вже.

- Можливо брата твого почекаємо?, - посміхаючись, прошепотіла я їй на вухо.

В цей самий момент до зали зайшли Дмитро та Іван, які щось жваво обговорювали. Грей пропустив сніданок, як і брат Іванни, який вирішив відіспатися зайву годину, а їжу відкласти на більш пізній час.

Деміан завмер на мить, розглядаючи нас з подругою і хотів відійти від свого товариша, направляючись за стіл, але Іван впіймав чоловіка за лікоть і потягнув до нас.

- Ну, як самопочуття?, - весело запитав в мене рудий, після взаємних привітань. - Готовий сьогодні повторити свій подвиг?

- Ні, - відповіли ми з Дмитром одночасно і розгублено подивились один одному в очі.

- Слабкі ви, ех, - засміявся Іван. - Що ж, перенесемо посиденьки на вихідні.

- Тобі б все розважатися, - скривилась Іванна, яка зрозуміла, що щось вночі було явно не так просто, як я сказала.

- Ну, вік такий, - розвів руками чоловік. - Можливо сходимо сьогодні хоч територію подивимось?

- Так, залюбки, - закивала я, згадавши, що маю залишити послання для Сергія, в якому планувала описати перший додатковий конкурс.

- Ем, гаразд, - кивнув Деміан, розглядаючи мене. - Я теж не проти.

- Тим паче ви нам маєте розповісти про свою перевірку західного крила, - нагадала нам руда. – У нас з Іваном все нудно було, нічого не бачили і не чули. А у вас було цікаво, як я зрозуміла. Правильно ж?

- Ну, напевно… цікаво, - кивнув Деміан Іванні, на якого вона якраз дивилась, очікуючи на відповідь, і перевів погляд на мене.

- От і визначились. Погуляємо і поговоримо, - плеснув у долоні Іван, потираючи руки. - Я вглибині саду фонтан наче бачив з гарними старовинними фігурами, цікаво ближче розгледіти. От виконаємо завдання і підемо.

- Він зараз не працює, - махнула я рукою. - Краще до західної альтанки після обіду сходити, там дуже гарно надвечір.

- А ти звідки знаєш?, - вигнув брову рудий.

- Я? Ну, емм..., - я розгубилася, розуміючи, що знову сказала не те, що потрібно.

- А Алекс багато читав про маєток, він мені вчора багато цікавинок розповів про це місце, - швидко сказала Іванна, рятуючи мене від незручного мовчання. - Уявіть собі, тут навіть конюшня є.

- Клас, я люблю коней, - зрадів Іван. - Потрібно буде запитати чи можна до них сходити, тільки цукром запастись треба.

- Яблука, - сказала я.

- Морква, - одночасно зі мною сказав Дмитро і додав, - вони солодкі овочі і фрукти люблять. А цукор наглядачі не завжди дозволяють давати, щоб у тварин з вухами та зубами проблем не було.

- От точно видно, що ви з багатих родин, щоб ви там не казали. В нас навіть в селі у бабусі коні лише на фермі були, а ви знаєте як з ними спілкуватися, - поплескавши нас с Греєм по плечах, засміявся Іван. – Що ж, пішли займати місця, а то он вже наша розпорядниця прийшла.

До кімнати дійсно якраз зайшла Анжеліка. Жінка обвела всіх присутніх уважним поглядом, відкрито посміхаючись конкурсантам.

- Вітаю вас, наші дорогі учасники, - прощебетала блондинка. - Сьогодні перший додатковий конкурс, який зможе розкрити нам ваш потенціал ще з однієї сторони.

Ви всі творчі особистості і нам цікаво побачити, які ще здібності приховують ваші витонченні натури.

Перше завдання буде дуже простим. Ми хочемо дізнатись, чи маєте ви ще якісь таланти окрім письменницького, наприклад схильність до малювання.

Вважається, що в напружені моменти людина може перенести на полотно більше, ніж можна описати словами. Емоції мають колір і фарби з олівцями допоможуть віддзеркалити вам свою радість, тривоги та переживання на папері.

Всі загомоніли, обговорюючи дивне завдання, яке до нашої основної сфери діяльності не має жодного відношення.

- А ці завдання будуть оцінюватися?, - поцікавився один з конкурсантів.

- Так, звичайно, - кивнула Анжеліка, розправляючи своє волосся. - Конкурсні бали загалом складають третину від загального оцінювання. Тобто основою все одно залишається ваш роман, але кожен з вас отримає шанс додати собі плюсів, наближаючи перемогу.

Поки розпорядниця пояснювала умови конкурсу, декілька юнаків занесли до зали мольберти з ватманами, фарбами та олівцями.

Я зітхнула, підперши голову кулаком. Ніколи не вміла гарно малювати, а бали втрачати через це все не хотілось.

- Що ж, у вас є година на виконання завдання, - блондинка пройшлася залою, торкаючись до мольбертів своїми тонкими пальцями. – Якщо вам ще щось знадобиться – звертайтеся до наших помічників, які будуть чергувати весь цей час біля дверей.