- В мене певно психічний розлад якийсь почався. То примар бачу, то холодні зони відчуваю… і наче постійно хтось за мною спостерігає, - сказала я, похитавши головою, коли розпорядниця зникла з поля зору і ми пішли до кімнати Івана. - От і зараз це мерехтіння світла не просто так було, я бачила біля розпорядниці тінь, але що це таке може бути, якщо мені не ввижається, я не знаю.
- Ого, - Іванна задумливо подивилась на мене, прокручуючи ґудзик на своїй сорочці. – Так воно на тебе орієнтоване…
- Вибач, що?!, - я очікувала на сміх, переляк чи ще щось таке, але не на незрозумілу фразу, яку дівчина зараз сказала про щось розмірковуючи… про щось надприродне!
- Ну, ми з братом теж звернули увагу на перепади температур в маєтку, дивні проблеми в роботі електрики, відчуття чогось незрозумілого, - швидко почала розповідати моя співрозмовниця. – Тут щось явно не так. Я не спец в усіх цих потойбічних штуках, але бабуся неодноразово розповідала нам моторошні історії про примар та вовкулаків, коли ми підлітками приїздили до неї на канікули. Тому зацікавленість такою тематикою у нас з братом є.
- Гаразд, тоді давай я коротко розповім, що я бачила, можливо ти про таке хоча б щось знаєш, а потім визначимось – все це реальне чи в мене дах тихенько поїхав від напруги, - запропонувала я Іванні і почала розповідати. - … і потім воно підняло руку, вказавши на мене примарними пальцями, і я впала. В ту саму мить все зникло, наче нічого й не було. Світло горіло рівно, протяг зник, хоча мене й колотило трохи від побаченого. Ну, а наступного разу ти вже була зі мною.
Дівчина підвелась на ноги і почала ходити кімнатою, задумливо сіпаючи себе за кінчик рудого хвоста.
- Я думаю, що це не галюцинація, - повертаючись на своє місце, сказала моя співрозмовниця. – Все вказує на привида або астральну проекцію. Швидше за все – перший варіант, так як на нього яскраво реагують прилади, є відчуття наближення та перепад температур. Ще й той вогник з темрявою… астральне тіло наче зеленкуватим світлом не проявляється, якщо я правильно пам’ятаю те, що читала про такі сутності.
- Виходить, що це злий привид, якщо він викликає страх та занепокоєння, контактує з темрявою і таке інше?, - я задумливо похитала головою, пригадуючи деталі зустрічей з аномалією.
- Напевно, що так, - кивнула руда. – Є у вас якісь сімейні легенди про страшні смерті, самогубства чи насильство в родині?
- Ні, що ти, звісно ж ні!, - мене дуже здивувало запитання нової подруги.
- Ти ж розумієш, що просто так примара не з’явилася б, - глянувши на мене з-під лоба тихо сказала дівчина.
- Я б знала… ні, - я знову хитнула головою, починаючи пригадувати всі сімейні легенди, в яких точно про страшні смерті нічого не розповідалось.
- Що ж, ти все ж таки подумай на цю тему, а поки розглянемо ще варіанти, - Іванна заспокійливо торкнулась пальцями до моєї руки і я кивнула, приймаючи підтримку. – ти казала, що найчастіше бачила тінь біля розпорядниці? А якщо вона прив’язана до неї, а не до будинку?
- Так, - проаналізувавши слова рудої, я зрозуміла, що в них є логіка. – Але чому та штука з’являлась біля мене, коли Анжеліки поруч не було?
- Ну, можливо вона спала або… хм, консультувала якогось письменника, - хмикнула Іванна.
- Можливо… потрібно поспостерігати за нею, - кивнула я.
- Що ж, дізнаємось де вона мешкає і будемо там ходити по черзі?, - запропонувала дівчина.
- Не варіант, організаторів на третьому поверсі поселили, в апартаментах родини та близьких друзів, - хитнула я головою і стиснула кулаки, згадавши фразу Анжеліки про картину. - Уявляєш, тато поселив її в суміжній з моєю кімнаті. Там раніше зона для навчання була. Певно перелаштували в ще одну спальню.
- Ну, ти ж говорила, що він хотів тебе заміж віддати, от певно для майбутнього чоловіка й почав перелаштовувати все, - знизила плечами дівчина.
- Так, певно ти права, - зітхнула я. - Що ж, все це дійсно не критично, хоча й не дуже приємно.
- Ти сумуєш за цим домом?, - Іванна погладила мене по плечі. - Не хвилюйся так, от закінчиться це все, батько почне тебе нормально сприймати і розуміти, тоді й зможеш приїздити сюди нормально.
- Дуже на це сподіваюся, - кивнула я. - Ще б розібратися до того моменту з примарами і Блискавку свою побачити.
- А хто така Блискавка?, - зацікавилась моїми словами молода жінка.
- Моя дівчинка, її батько подарував мені ще декілька років тому, - я сіла поруч з Іванною, щоб обпертися на подушки, дівчина одразу розлила остатки напою і передала мені склянку. - Ми з нею всі навколишні землі об'їздили. А я всі ці роки, після закінчення навчання, навіть не навідувалась до неї.
- О, так це твоя кобила, - радісно сказала дівчина, зрозумівши про кого я їй розповідаю. - Класно. Я б теж хотіла на неї подивитись. Познайомиш потім?
- Так, залюбки, - заусміхалась я, згадуючи свої прогулянки верхи.
- Що ж, тоді визначились з подальшими діями, – сказала Іванна, повертаючись до теми з примарами. - Ти відтворюєш в своїй голові генеалогічне дерево родини, пригадуючи всі дивні випадки смертей, ми спостерігаємо за пані розпорядницею і визначаємо коли і як цей привид найактивніший… до речі, вибач, але це не може бути твоя мама?
- Ні, - я хитнула головою, зробивши великий ковток міцного напою. – Я раніше теж щось дивне бачила в цьому маєтку, ще в дитинстві, але воно було добрим та приємним, дарувало захист. Наша стара кухарка ще казала, що це мама мене оберігає… а зараз все зовсім не так, адже я відчуваю загрозу і негатив.
- Що ж, тоді шукатимемо далі, - кивнула дівчина. – Можливо варто буде з твоєю кухаркою детальніше поговорити?
- Можна буде, але навряд вона щось про містику знає, - знизила я плечами. – Я думаю, що ті розмови були простою підтримкою для маленької дівчинки, яка нікому не була потрібна і яку просто жаліли.
Через певний час до приміщення повернулись Дмитро з Іваном, які явно дорогою вже випили трішечки бренді з пляшки, яку принесли.