-8-

- ... я завжди вигадувала цілі історії для своїх іграшок, - сп’яніла Іванна поринула у спогади дитинства. - Знаєте, навіть випадкові перехожі, яких я зустрічала на зупинках чи під час прогулянок з мамою, часто ставали героями моїх казок.

- Мені так подобалось слухати як Іванна розповідає різноманітні вигадки про незнайомців, - кивнув Іван. - Але мене дивувало те, що всі історії дуже позитивні і герої щасливо вирішували будь-які проблеми, одружувались та заводили дітей в її фантазіях. Мені не вистачало там чогось активного та небезпечного.

- Тому він почав вигадувати сюжети разом зі мною, - заусміхалася дівчина. - От так ми й зрозуміли, що маємо бурхливу фантазію і можемо писати. Першу книгу написали разом ще в школі. Це була збірка легенд про вікінгів, які хоробро боролися з противниками, плавали в небезпечні походи і поверталися до своїх родин, утворюючи сім'ї та народжуючи дітей, яких любили більше всіх на світі.

- І тренували їх для майбутніх походів, - додав Іван, допиваючи вино зі своєї склянки.
- Так, і тренування там були, і перше кохання, і неймовірні пригоди, - посміхнулася Іванна. - Класна книжка вийшла.

- Ви молодці, - посміхнувся Деміан. - А я почав писати нещодавно. Зрозумів, що весь цей бізнес, юридична та економічна освіта, ідеально прораховане майбутнє, яке спланували для мене ще мої батьки... все це таке штучне та сіре. Мені потрібно було десь реалізувати своє нестандартне сприйняття світу, яке постійно намагались в мені придавити.

- О, Алекса теж не розуміють близькі з його творчістю, - хмикнув Іван. - Ви схожі в цьому. І певно обоє з дуже непростих родин, враховуючи вашу поведінку і манери під час спілкування.

- Так, я теж помітив в ньому щось близьке, - кивнув чоловік, уважно розглядаючи моє обличчя і зупинивши погляд на губах, які я мимоволі через це облизала.

Деміан ковтнув слину і, насупившись, відвернувся від мене, допиваючи вино в своїй склянці і з вдячністю приймаючи пропозицію Івана перейти на бренді.

- Алекс, можна тебе на хвилинку, - Іванна похитуючись підвелась з ліжка. - Пішли в коридор прогуляємось за льодом для напоїв.

- О, сестричко, ти вже певно перебрала, якщо відверто тягнеш чоловіка на приватну розмову, - засміявся Іван.

- Дурень ти, - фиркнула дівчина. - Просто якщо тебе відправити, то ти точно половину бару потягнеш за собою і нам потім ще платити доведеться за знищення спиртних запасів пана Грома.

- А, ясно... ну, хоч пляшечку бренді чи віскі з собою нову візьміть, а то ми цю майже прикінчили, - кивнув Іван.

- Ок, але лише одну, - засміялася дівчина.

Коли ми вийшли в коридор Іванна йшла мовчки, а я з цікавістю очікувала на розмову, яка явно мала відбутися. Ну, не просто ж так моя нова знайома цей похід організувала.

Коли ми проходили повз невеличке заглиблення біля вікна, в якому стояв диванчик з маленькими деревцями по обидва боки від нього, дівчина несподівано сіпнула мене за руку, затягуючи в напівтемряву ніші з слабко освітленого коридору.

Штурхнувши мене на диван, Іванна за секунду вже сиділа поруч, намагаючись дотягнутись до мого обличчя губами.

- Емм, - я розгублено почала крутити головою, в даремній спробі врятуватися від неочікуваних поцілунків. - Ти поспішаєш... Іванно, не потрібно... я не...

- Ха, - дівчина відсунулась від мене, переможно спостерігаючи за моєю реакцією. - Я так і знала.

- Вибач?, - я відсунулась від співрозмовниці, щоб знову не стати легкою мішенню для спонтанної ніжності.

- Ти не чоловік, - однією фразою Іванна вибила опору з-під моїх ніг.

- Але... чому?... як?!, - я зовсім розгубилася не знаючи як реагувати на її слова.

- Твої манери, жести, міміка, хода... я спочатку думала, що ти або дуже добре вихований синок якогось багатія, або просто один з тих, хто полюбляє увагу чоловіків, - почала пояснювати жінка. - Але при більш близькому спілкуванні ти почала в розмові збиватись, час від часу розповідаючи свої історії явно про ставлення оточуючих до дівчини. Он, наприклад, твоя фраза з відношенням батька до кар'єри письменника ледь не перетворилася на помилку, але ти вивернулась.

Чоловіки неуважні до таких дрібниць, вони більше пряму суть фраз сприймають в розмовах, але я бачу реакцію і відчуваю емоційне забарвлення в твоїх словах.

А коли цей Грей прийшов, я впевнилась в своїх підозрах. Алекс, чи як тебе там насправді звати, так лише жінка, яка зацікавилась чоловіком, може дивитися на співрозмовника і реагувати на його фрази та погляди.

Дівчина замовчала, очікуючи на мою відповідь та реакцію. А я все прокручувала сьогоднішній вечір в голові і розуміла, що прийшла на завдання зовсім непідготовленою.

- Алекс моє справжнє ім'я, - зітхнувши, прошепотіла я. - Але мені потрібно залишатися чоловіком в очах оточуючих.

- Але чому?, - здивовано вигнула брову Іванна. - Невже твій батько дійсно так вплинув на твої погляди щодо ролі жінки в літературі і ти вважаєш, що матимеш шанс на перемогу лише в образі хлопця?

- І так, і ні, - хитнула я головою. - Розумієш, мій батько - Олександр Грім. Він ніколи б не дозволив мені приймати участь в цьому конкурсі і я мушу довести йому, що він помиляється і я можу стати письменником... і при цьому я хочу не просто писати, мені потрібне його визнання... цього впертого жорстокого критика, який категорично не бачить в мені дорослої самостійної людини, яка може творити.

- Ох ти ж... як все складно, - Іванна прикрила долонею рота. - Я навіть не знала, що у пана Грома є донька.

- Мало хто знає, - зітхнула я. - А ті, хто знає, навіть не здогадуються, що я обрала кар'єру письменника, так як батько завжди говорить про мене як про нерозумну іграшку, яка бавиться у самостійність. Він бачить для мене майбутнє серед високого товариства, вважає, що я мушу вийти заміж за респектабельного молодика з шанованої родини, народити дітей і бути скромною леді, яка займається благодійністю і відвідує різноманітні заходи, відтіняючи свого чоловіка та його роботу.