-6-

Головна зала для прийомів була як завжди вишуканою та святковою. Маленькі вогники дрібних світлодіодних ламп миготіли на високій стелі, створюючи ілюзію зоряного неба, ліани вічнозеленого плюща вились по білосніжних колонах, картини на стінах розповідали про визначні події минулого, і здавалось наче суворі лицарі спостерігають за вами зі своїх старовинних обладунків, які охороняли всі двері в цій кімнаті.

Я обперлася на одну з колон, спостерігаючи за вишуканим товариством, в яке намагались гратись письменники, що очікували на вечерю, поважно рухаючись залою в гарному дорогому вбранні та тихо перемовляючись одне з одним.

От чому я не взяла з собою костюм? Знала ж, що тут можуть бути офіційні заходи, розуміла, що вечори відкриття та завершення конкурсу будуть святковими, а про парадний одяг навіть не подумала.

- Що вирішив протест проявити?, - до мене підійшов брюнет, якого я помітила сьогодні зранку, уважно розглядаючи мої джинси, берці та чорну розстібнуту сорочку, яку я натягнула на темну футболку.

- Чому одразу протест?, - фиркнула я. - Просто не подумав смокінг свій взяти. Це ж наче мав бути літературний конкурс, а не званий вечір для аристократів.

- Хм, кумедно якщо так, - кивнув чоловік, спираючись на колону поруч зі мною. Сам він був одягнений у вишуканий костюм, який йому явно дуже личив. - А я здогадався, що така людина як Олександр Грім не зможе обійтися без пафосу під час свого конкурсу.

- Ти з ним знайомий?, - я поглянула на співрозмовника, вигнувши брову.

- Особисто ні, але я читав багато про нього, після того як цей відомий критик розбив вщент мої мрії про видавництво серії детективних романів, - відповів молодик.

- А, зрозуміло, таке він міг зробити, - кивнула я, згадуючи про негативізм батька, яким він огортав всіх молодих перспективних авторів.

- До речі, я Деміан Грей, - брюнет простягнув мені руку для знайомства.

- Дуже приємно, Алекс Грім, - я відповіла на рукостискання. - А справжнє ім'я?

- Дмитро, - посміхнувся новий знайомий. - А твоє? Навряд ти родич нашого організатора.

- Це моє справжнє ім'я, можу навіть документи показати, - хмикнула я. - А от родич чи ні… я ще не знаю, тільки почав досліджувати генеалогічне дерево родини, коли дізнався про свого тезку, що так серйозно займається літературою, при цьому ще й конкурс незвичайний започаткував.

- Зрозуміло, - задумливо кивнув чоловік. - Швидше за все однофамільці просто.

- Я теж так думаю, але мій товариш підбив мене запит в організацію подати, яка займається такими дослідженнями, - знизила я плечами. - Ото й подумав, а чому б ні.

- Весело буде, якщо нариють щось цікаве, - заусміхався мій співрозмовник. - Повідомиш тоді нашого суворого критика, що ти його внучатий племінник чи щось таке в н-тому поколінні?

- А який сенс? Думаєш він менше бруду на мої твори тоді лити буде?, - засміялася я.

- О, ні, напевно, що навіть більше, - відповів на мою посмішку Дмитро. - Цій акулі явно потрібно бути в своїй сфері єдиним та неповторним. Навряд він погодиться ділити прізвище в літературі з якимось далеким родичом.

- Ото й я так вважаю, - сумно зітхнувши, я проглянула на блондинкою, яка провокаційно підморгнула мені, продефілювавши повз нас. Дівчина явно пам'ятала нашу розмову на сходах і чекала від мене активних дій для продовження знайомства.

- О, ти з цією лялькою знайомий?, - вигнувши брову, поцікавився брюнет. - Вона явно тобою зацікавлена.

- Спілкувались вже нещодавно, - хмикнула я. - Дівчина явно зацікавлена не конкретно мною, а близьким знайомством та відвертим спілкуванням з чоловіками і натякає про це всім, хто їй сподобався чи може принести користь.

- Ну так нормально, чого ти?, - плеснув мене по плечі Дмитро. - Вперед. Якщо перемога на літературному фронті досить примарна, то тут все очевидно, хоч якийсь бонус точно отримаєш з цього своєрідного відпочинку. Чи в тебе серйозні стосунки?

- Та ні, немає в мене нікого, - хитнула головою я. - Але якось не впевнений, що є сенс бути одним з довгого списку кавалерів у цієї кралі.

- О, так ти романтик, - фиркнув чоловік. - Ідеалізацію відносин в наш час не так часто й зустрінеш. Всі більше цікавляться швидкими горизонтальними танцями без зобов'язань. А ти про принципи і ймовірний розвиток стосунків одразу говориш.

- Так, можливо ти й правий, звик ідеалізувати поняття партнерства в усіх планах, - відповіла я, розуміючи, що зовсім нічого не знаю про поведінку юнаків в таких ситуаціях і що потрібно було сказати.

- Я б радив подорослішати і отримувати задоволення від життя, - підморгнув мені Деміан. - Хоча ідеали варто зберегти, хоча б для своїх творів та майбутнього подружнього життя.

- Врахую це, дякую, - я відступила від колони, збираючись рухатись за чоловіком, який тільки-но люб’язно запросив всіх до столу в обідню залу.

І от знову мені здалося, наче поруч з організатором промайнула тінь, хоча зараз світла в кімнаті було стільки, що навіть маленьку темну шпаринку було знайти проблематично.

Я насупилась, розуміючи, що систематична повторюваність одних і тих самих галюцинацій неможлива, якщо в мене не має проблем з психічним здоров’ям, а їх в мене не було… ну, до відвідин цього конкурсу точно.

- І ще одне, - брюнет торкнувся до моєї руки, через що я сіпнулась від несподіванки, так як заглибилась в свої думки за ці декілька хвилин. Чоловік вигнув брову і уважно подивився на мене, продовжуючи те, що хотів сказати. - Будь обережний, пан Грім досить непередбачувана людина, я дійсно багато про нього читав, він фанатик і конкурс не буде таким легким, як нам зараз здається.

- Так, я теж так вважаю, - кивнула я, зазирнувши в неймовірно глибокі сіро-блакитні очі співрозмовника. - Дякую.

Ми перейшли в сусіднє приміщення, де на конкурсантів чекала святкова вечеря. Примар я більше не бачила, холоду та протягів не відчувала, тому почала заспокоюватись, відкинувши неприємні роздуми на потім.