-4-

- Алекс, - майже сиві очі уважно вглядалися в моє обличчя. - Не може бути, але ж...

Тільки-но я хотіла щось сказати, зробивши крок вперед, як мене перебили.

- Доброго дня, хто Ви?, - до нас підійшла висока струнка жінка в діловому костюмі.

- Алекс Грім... письменник, новий конкурсант, - відповіла я, знову швидко поглянувши на здивоване обличчя Віктора, нашого старого дворецького.

- Хм, Алекс Грім кажеш... прямо як наш організатор конкурсу, - посміхнулася жінка.

- Угу, - я кивнула, засунувши руки в кишені, намагаючись при цьому прийняти самовпевнену і розслаблену позу. - Я думаю, що ми родичі, навіть почав досліджувати своє генеалогічне дерево. Не може ж просто так бути однакове прізвище у двох талановитих людей, що пов'язали життя з літературою.

- Ну-ну, - жінка розсміялася, поправляючи волосся. - Самовпевнений який... симпатичний, молодий і самовпевнений... що ж, це буде навіть цікаво. Прошу за мною.

- А Ви...?, - я вигнула брову, очікуючи на відповідь.

- Оу, так, звісно, вибачте, - жінка лукаво посміхнулася, підійшовши до мене дуже близько... вона що, заграє зі мною?!, - Мене звати Анжеліка і я розпорядник на цьому конкурсі. Сама-сама головна… після пана Грома, звісно ж.

- Так, звісно ж, - я розгублено подивилась на неї і кивнула.

- Так що зі мною вигідно товаришувати, - пошепки завершила жінка, підморгнувши мені.

Я ковтнула слину і кивнула, не знаючи як реагувати на такий відвертий флірт.

Розпорядник розсміялася і, поманивши мене пальцем, пішла до столика, що примостився біля сходинок на другий поверх.

Я поглянула на Віктора і чоловік занепокоєно похитав головою.

- Я потім все поясню, - прошепотіла я одними губами, з неприхованим благанням вглядаючись в очі дворецького.

Віктор ледь кивнув, показуючи, що зрозумів мене, і пішов до вхідних дверей.

Ефектна блондинка поклала на стіл договір конкурсанта, який організатори підготували для всіх учасників нанораймо.

- Ще тут... так, і тут, - пані розпорядник показувала місця в договорі, де мені потрібно поставити свій підпис, при цьому наче ненароком торкаючись тонкими пальцями до моєї руки.

- Все? Що далі?, - я ледь відступила від наполегливої жінки, але вона знову підійшла майже впритул.

- Зараз пройдете крізь рамку, якщо маєте якісь технічні засоби, то раджу здати їх на зберігання, адже датчики виведуть всі електронні прилади з ладу, - посміхнулася Анжеліка, торкаючись карману моєї старої куртки. - Я думаю, що ти не хочеш, щоб щось зламалось. Вибач, Алекс, але забезпеченим ти не виглядаєш і навряд можеш дозволити собі купувати нову техніку щомісяця. Молоді письменники досить бідні, якщо не мають заможних татусів... або сильних покровителів.

- Зрозумів, дякую, - я кивнула досить спокійно, хоча такі слова принизливі для будь-якої людини.

- Якщо хочеш, - жінка облизала губи, не розриваючи зоровий контакт зі мною, - я можу взяти твій мобільний. Зателефонуєш мамусі якось ввечері. Чи дівчині... ти маєш дівчину?

- Ні, у мене нікого не має, - хитнула я головою.

- О, ти розгубився, - заусміхалась жінка, - невже я натрапила на унікального, талановитого, симпатичного, але недосвідченого юнака?

- Не розумію про що Ви, - я знову відступила назад. - Де Ви сказали та рамка?

- Що ж, - розпорядник вигнула брову, змірявши мене з ніг до голови своїм гострим поглядом, і задоволено кивнула. - Поспілкуємось потім трішечки ближче, я поясню детальніше все, про що говорила. А рамка стоїть он за тими дверима, в кімнаті охорони.

Я подякувала і швидко пішла до вказаних дверей, за якими дійсно знаходилася кімната для охоронців, в яку я пробиралася в дитинстві, щоб поцупити ключі від підвалу, хоча мені жодного разу це так і не вдалося.

Я привіталася з серйозними чоловіками, які якраз завершили перевірку молодої красуні. Думаю, що саме ця дівчина, швидше за все, й приїхала на тому джипі, який ми бачили з Сергієм. Інших ж конкурсантів я поки не зустріла.

Блондинка щиро усміхалася, намагаючись розрухати суворих охоронців, але чоловіки вдало трималися. Я почала уважно розглядати їх жести та поведінку, щоб аналогічно поводитися в присутності дівчат, а то не діло постійно розгублено кліпати на прояв будь-якого флірту, до якого я виявилися непідготовленою.

Від спостережень мене відволік холодний вітерець, що промайнув досить близько. Невже десь вікно відчинили і протяг з’явився?

З роздумів мене вирвала дівчина, яка, помітивши нову дійову особу, спробувала підключити її до своєї гри. Я ледь насупилась, надягаючи, як мені здалося, маску байдужості на обличчя, але певно маневр виявився невдалим, так як після нього незнайомка зміряла мене уважним поглядом і фиркнула.

- А, це ж ти біля маєтку на дорозі з хлопцем обіймався, - блондинка скривилась, показуючи своє негативне ставлення до відносин, на які натякала.

- Я? Та ні, Серж мій товариш і..., - я розгубилася і почала було виправдовуватися, не очікуючи на таку репліку.

- Серж... так хлопців або подружки або коханці лише називають, - кивнула дівчина, очевидно переконуючись в своїй правоті. - Шкода, ти симпатичний.

Блондинка ще раз поглянула на суворого начальника охорони, посміхнулася чоловіку і вийшла за двері.

- Ох, ці жінки, - похитав головою дядько і його співробітники закивали, коротко коментуючи останні події. - Хлопче, не звертай на всі ці виверти увагу, у таких фантазія бурхлива, а язик багато дурниць нагородити може, що аж страшно інколи стає. А всі ці гострі фрази явно на виклик схожі, щоб ти кинувся доводити, що тобі саме дівчата потрібні і при цьому обов'язково саме їй все детально довів. Давай сумку на огляд і проходь до рамки. Металеві предмети є?

Я кивнула і, передавши свою валізу чоловіку, почала витягувати на столик дрібні речі, серед яких були ключі, монети та металева ручка з надписом "Алекс", яку мені подарували колеги.

Після огляду, який пройшов досить швидко і спокійно, так як я не брала з собою ніякої апаратури та заборонених чи небезпечних предметів, мене відправили назад до організатора.