-3-

Знайомі картини за вікном змінювали одна одну досить активно. Я люблю швидкість та відчуття небезпеки. На мою думку, саме такою має бути справжня журналістка, яка постійно перебуває у пошуках пригод та сенсацій.

Активний відпочинок завжди залишатиметься для мене в пріоритеті, не можу навіть уявити своє життя без подорожей. З дитинства мріяла відвідати різні куточки нашої планети, щоб збагатитися яскравими спогадами, в які можна поринати довгими зимовими вечорами, спостерігаючи за плинними па сніжинок за вікном. Через заклопотаність батька таких поїздок було не так вже й багато, для прикладу, мої знайомі їздили закордон зі своїми родинами мінімум два-три рази на рік, але я сподіваюсь надолужити все це в майбутньому.

- Ну ти й лихач, так їздити, - похитав головою мій колега, який сидів на пасажирському сидінні поруч зі мною, коли я зупинила свій транспортний засіб. І уважно поглянувши на мене, додав, - Алекс, ти пам'ятаєш завдання шефа?

- Так, звісно пам'ятаю, - посміхнулася я чоловіку, заглядаючи у дзеркало, щоб розправити волосся. - Але не думаю, що у мене буде можливість вийти на зв'язок. Будемо контактувати по плану.

- Хм, це якщо я зможу близько підійти до вашого маєтку, - хмикнув Сергій і скривився. - І не роби так, тебе ж розсекретять в перший же день.

- Зможеш, я ж тобі детальний план намалювала. Тим паче, сподіваюсь, що я до тебе виходити зможу, так як обговорювали на самому початку. Віриш чи ні, але я й в дитинстві була такою ж активною і дослідила всі дерева на території, переходи та лази, що спроектував ще мій прапрадід, знаю всі вигини і тріщинки у старому мурі та в стінах цього будинку, - сказала я Сергію і вигнула брову, поглянувши на нього. - І що я не так роблю? Що тобі не подобається?

- Ось це от, - відповів чоловік, покрутивши рукою в зоні дзеркала і мого обличчя. - Якщо ти будеш щоразу зазирати у дзеркальце і такими жестами розправляти волосся, то багато хто зрозуміє, що ти дівчина.

- Ой, та годі тобі, - відмахнулася я. - В наш час стільки чоловіків з надмірною увагою ставляться до своєї зовнішності, що на це ніхто не зважатиме.

- Ну, не знаю, - невпевнено сказав Сергій. - Мені здається, що у жінок все ж таки ось це от усе якось по особливому виглядає, ще й ваші жести, міміка... краще трішечки суворіше поводься, не думай про зовнішність, акцентуй увагу на справі.

- Ок, вмовив, - посміхнулась я, покидаючи авто. - Буду брутальним і трішечки пришелепуватим письменником-відлюдником.

- Дивно це якось звучить, - задумливо сказав мій колега. - Тобі з валізою допомогти?

- Серж..., - я уважно подивилась на товариша.

- Дідько, - скривився чоловік, - сам всю легенду одразу ж під удар поставлю.

- Ото ж, - кивнула я.

- Краще б ти заміж вийшла і не дуркувала от так от, - похитав головою Сергій.

- За кого? Ті хто знає про статки моєї родини, мріють лише про гроші, а інші бачать просто дурнувату тітку зі скуйовдженим волоссям, фанатичним блиском в очах і погризеним олівцем за вухом, - віджартувалась я, хоч і не змогла стримати сумної посмішки. - Може ти покличеш заміж? Хоча, певно що ні, я ж так як твоя мама пиріжки пекти не вмію.

- Ну, вона б навчила, - засміявся товариш, обіймаючи мене за плечі. - Але ти така дзиґа, що не зможеш всидіти вдома і пекти пироги, так що дійсно не варіант. А твій молодий коханець? Він хіба на роль чоловіка не підходить? Чи реально просто альфонс, як наші дівчата кажуть?

- Ми не поспішаємо, просто живемо разом і нас все влаштовує, - відмахнулася я, незадоволена згадкою про негативні відгуки колег щодо мого коханого. - Нік ще навчається, тому рано говорити про весілля, але він не альфонс, так що не слухай дурні плітки.

Повз нас проїхав чорний тонований джип і повернув на дорогу, яка прямувала до центральних воріт маєтку.

- Ого, так там і заможні конкурсанти будуть, - витягуючи мою валізу на асфальт, сказав Сергій.

- От ти як думаєш, багато хто може дозволити собі викинути місяць з робочого графіку?, - вигнувши брову, поцікавилась я у співробітника.

- Ну, певно ти маєш рацію, - подумавши, кивнув чоловік. - Таке собі можуть дозволити дуже заможні або дуже бідні люди, яким не має що втрачати... ну і ті, хто фанатично вірить у свою перемогу і назбирав місяць-півтора відпустки задля цього конкурсу.

- Угу, - кивнула я. - Так що там будуть всі кого ти назвав і я... журналістка під прикриттям, яку відправили у своєрідне відрядження для написання оглядів по самому таємничому та незвичайному нанораймо в цілому світі, про яке ніхто нічого не знає.

- Шеф досі не вірить, що твої аргументи спрацювали і він підписав папери на це відрядження, - розсміявся Сергій.

- Ну, я вмію вмовляти, - підморгнула я чоловіку.

- Була б на твоєму місці інша дівчина, то я б вже натякав на інтимні сцени під час вирішення таких питань, - сказав мій співробітник. - Але ми всі дуже добре тебе знаємо, тому навіть жартувати на цю тему не має сенсу, так як кожен впевнений, що ти просто виїла шефу мозок маленькою ложечкою, приправивши їх перед цим їдкими коментарями та смачними оборотами, пообіцявши сенсації, які врятують нашу газету. У нього не було шансів відмовитися.

- Ну, не така вже я й кровожерлива, - похитала я головою, посміюючись над порівняннями. - Просто дуууже переконлива.

- Що є, те є, - кивнув товариш і поплескав мене по плечі. - Давай, вдалого полювання, не попадись.

- Спробую, - відповіла я і, погладивши капот улюбленої машини, пішла в сторону повороту до маєтку.

Весна в цьому році видалась ранньою, тому все вже активно зеленіло і повітря прогрівалось досить швидко. Вітер приносив з паркової зони, яка обіймала центральну будівлю, неймовірні аромати квітів, які вже почали розпускатися на деревах, дрібні комахи поважно дзижчали, поспішаючи по своїх безперечно важливих невідкладних справах, а десь високо у кронах дерев раділи сонечку мрійливі птахи, вітаючись з ним солодкоголосим співом.