-2-

Сьогодні з самого ранку, я переглядала необхідну для моєї роботи інформацію. Ви думаєте, що мені потрібні факти для написання нанораймо? Ні і ще раз ні, матеріали я перевіряла саме для своєї основної роботи в газеті.

Звісно нанораймо батька стало несподіванкою не лише для нашого міста, а й для всієї країни. Закритий конкурс, без додаткових анонсів та деталей, з зазначеними загальними правилами та суттєвим призовим фондом... людей заінтригувало все це досить сильно і соціальні мережі просто розривалися від обговорень незвичайної новинки. Але я чекала на цю подію давно, тому вже неодноразово вигадувала сюжети для цього конкурсу, розраховувала швидкість написання та кількість матеріалу, які варто опрацьовувати за день, щоб спокійно завершити роботу за короткий термін. Заздалегідь роман я вирішила не писати, оскільки завжди вважала такий підхід оманливим і неспортивним у протистоянні. Тим паче, що деякі свої електронні книги, які я потайки почала викладати в інтернет під псевдонімом ще декілька років тому, я написала за значно коротші терміни.

А от роботу перед конкурсом потрібно було завершити, щоб не залишати хвостиків для своїх колег.

Я працюю в невеликій газеті, яка ще й досі тримається лише через додаткове фінансування одного великого аукціону, якому зручно публікувати у нас огляди старовинних речей та запрошення на відкриті заходи. Головний редактор постійно шукає сенсації, організував інтернет-видання нашої газети, але серйозних результатів це все поки не принесло.

І от я запропонувала прямі репортажі з загадкового нанораймо, роботу під прикриттям, якщо можна так сказати... і мій шеф погодився. І байдуже, що це сталося після довжелезної лекції про безвідповідальність та ризики, які очікують на молоду панянку на таких непевних конкурсах, після дискусій на цю тему та болісних аргументів, які довелось привести, натякаючи на занепад та можливе закриття нашої газети, головне ж результат.

Завершивши для своєї рубрики останній з оглядів по монетах, які я підготувала на щотижневий випуск газети на весь період поки мене не буде, я вирішила переглянути зміни в нашому заміському маєтку за останні роки, адже я його саме стільки й не відвідувала... а для передачі інформації всі нововведення та ремонти, особливо на прибудинковій території, дуже важливі. Я домовилась зі своїм колегою, що він забиратиме короткі статті по нанораймо прямо в процесі конкурсу, сподіваючись, що відомі мені проходи за територію так і збереглися в таємниці, як і було в моєму дитинстві.

- Лялечко, де ти?, - Микита, потягуючись, зайшов до кімнати.

Мій хлопець навчався на журналіста, ми познайомились коли він проходив підготовчий рік на факультеті, а я закінчувала університет. Прогулянки, романтика та спільні теми для розмов зробили свою справу і вже через місяць Микита переїхав до мене. Молодий, амбітний, ще й красунчик, він мені подобався, хоча й здавався моїм знайомим занадто самозакоханим, але, на відміну від них, я знала й іншу сторону його сутності, яка була чуттєвою та романтичною, як і його поезія.

- Збираюся. Ось закінчила останній огляд, щоб нашим не довелося писати замість мене статті, - відповіла я.

- Яка ти в мене бджілка-трудівниця, - заусміхався блондин, притягуючи мене до себе для поцілунку.

- Нік, мені ще потрібно попрацювати, скоро Сергій приїде, - я спробувала вивернутися з гарячих обіймів партнера.

- Ммм, нічого, почекає, - чоловік продовжив покривати моє обличчя поцілунками, звільняючи тіло від одягу. - Я без тебе тут місяць страждатиму наодинці, невже тобі мене не шкода?

- М-місяць не так й багато... ох, - я відкинула голову назад, дозволяючи Микиті перебратися з поцілунками все нижче. Можливо й справді не так мені й потрібно згадувати старі плани маєтку, адже я там виросла і знаю кожен камінець, новобудов наче ніяких не має, а з коханим дійсно декілька тижнів бачитись не будемо.

Нік завжди вгадував всі мої забаганки досить чітко, здавалось, що він раніше досліджував мої вподобання, а тепер дарував насолоду, яку я не отримувала раніше з іншими чоловіками.

В наших стосунках все було чудово, хоча інколи я на якусь мить ловила холодний погляд чоловіка після наших інтимних забав. В ці моменти мені здавалось, що він ставиться до взаємин зі мною як до роботи, яку просто потрібно виконувати і яка не приносить задоволення. Думаю, що це моє упереджене ставлення до наших стосунків, через заздрість інших людей, адже подруги на роботі неодноразово називали Ніка альфонсом, який живе та навчається за мій кошт, от я й почала підсвідомо шукати прояви його прохолодного ставлення до мене там, де їх може й не бути.

- Може все ж таки я машину заберу?, - ніжно перебираючи моє коротке волосся, запитав Микита. - Чому ти з Сергієм домовилась?

- Не злись. Він буде забирати мої записи для огляду нанораймо, - відповіла я чоловіку, поцілувавши його, і, вивільнившись з теплих обіймів, почала швидко вдягатися. - А для цього він мусить знати дорогу до маєтку і місце де залишати авто, щоб його не помітила охорона.

- Хм, зрозуміло, - хмикнув мій коханець, випроставшись на ліжку. - Хоча, я все одно не розумію, чому ти хочеш погратися в шпигунів і йдеш проти батька, він ж любить тебе, забезпечує, не лізе з гнівними коментарями в наше життя...

- Нік, я ж пояснювала..., - насупившись, я сильніше стисла шкарпетку, яку якраз тримала в руках, і  поглянула красеню в очі.

- Так, так, я нічого такого не кажу, підтримую тебе і все таке, - посміхнувся чоловік, піднявши руки вгору. - Просто дивно все це. Але, якщо ти хочеш позабавлятися і зробити крутий репортаж - вперед. А я чекатиму на тебе тут.

- Навчання не прогулюй, на лекції потрібно ходити, якщо хочеш стати дипломованим спеціалістом, - хмикнула я, знаючи нелюбов свого коханого до відвідування занять.

- Та що вони мені можуть нового розповісти, - відмахнувся блондин, направляючись на кухню. При цьому він навіть не подумав накинути знову халат. - Каву на тебе заварювати?