-1-

"Оголошується початок реєстрації кандидатів на участь у місячному письменницькому марафоні...", - я дивилась на банер в Інтернеті і розуміла, що тепер все зміниться... але чи на краще?

Мене звати Олександра Грім і моя історія починається задовго до появи цього оголошення, але події, які розвивалися після його появи, ще цікавіші.

Олександр Грім - мій батько і відомий літературний критик, який завжди ненавидів письменників. Він отримав чудову освіту, прочитав сотні книг, але дару творчості не мав. В юнацтві тато намагався писати, відвідував різноманітні курси, але все було марно... ну, не зовсім все, він все ж таки навчився майже ідеально проводити аналіз будь-якого твору, розбираючи його на дрібні складові, при цьому всі частини мозаїки завжди були логічно впорядковані та систематизовані. Багато хто вважав це феноменом і люди жартували, що батько знає краще за самих авторів, що саме ті намагаються передати через свою роботу і що відбувається у них в голові.

Олександр Грім став легендою, але його робота над творами була лише частиною довгого дослідження, яке привело його до несподіваного висновку: будь хто може написати роман, якщо вірно проаналізує обрану тематику, підготує матеріал і систематизує його перед викладенням. А якщо людині ще й сюжет задавати, то навіть бездара зможе передати його стандартним набором фраз та словосполучень.

Себе він вважав практиком, який більше акцентує увагу на логічній послідовності та системах, і, саме через свою унікальну здатність бачити схеми в текстах, він наче й не зміг писати.

В результаті цього з'явилась ідея з перевіркою теорії на добровольцях-літераторах. Інформація про це дослідження поширилась в певних колах досить швидко і більш творчі особистості створили на базі цієї ідеї конкурс, який зараз нам відомий як Національний місячник написання роману, до якого щороку долучається все більше авторів з самих різноманітних куточків нашої планети.

- Ненавиджу... як же ж я їх всіх ненавиджу, - мій тато так часто повторював ці слова, згадуючи організаторів конкурсу та самих літераторів, що у мене з дитинства склалось враження, що написання романів породжує монстрів, які дуже страшні та небезпечні, хоча потім я вправно переборола ці упередження. - Вони вкрали роботу всього мого життя, ще й відмовили мені в дозволі на аналіз тієї писанини, яку аматори вважають творчістю.

Через певний час Олександр Грім вирішив довести свою точку зору через організацію власного конкурсу. Нанораймо батька, яке до сьогодні існувало лише на рівні теорії, суттєво відрізнялося від загальноприйнятих правил відомих письменницьких перегонів. По-перше, учасники мають приїхати у наш заміський маєток, де і проведуть місяць, за який напишуть свої твори. По-друге, для них буде заблоковано будь-який зв'язок з зовнішнім світом: ніякого інтернету, мобільного чи супутникового зв'язку... нічого, що могло б допомогти письменникам дістати хоч крихту додаткової інформації для своєї роботи. Крім цього, в маєтку не має бути жодного технічного пристрою, що міг би використовуватися авторами для роботи, як і газет чи книг, нічого, крім паперу, олівців та друкарських машинок. Ну і ще один, досить важливий момент, він вирішив призначити нагороду для переможця, вважаючи, що гроші все ж таки заправляють світом і здатні краще за все активізувати роботу мозку людини.

Весь перебіг конкурсу батько планував протягом декількох років, детально розписуючи кожен етап, всі дрібнички та завдання для конкурсантів... так, він вирішив перевіряти письменників під час їх роботи, щоб детальніше проаналізувати всі періоди написання романів, загальний стан піддослідних та вплив сторонніх факторів на психіку творчих особистостей та їх твори.

Тексти цих планів завжди надійно приховувались навіть від близьких людей, але мені здається, що там зібрано матеріалу вже на декілька книг і батько давно б міг почати публікувати свої фантазії, які так бурхливо розвивались через його фанатизм.

Мало хто знає, що у Олександра Грома є донька. Він стільки часу приділяв роботі, що більшість його знайомих щиро вірила, що він самотній і нічого крім своєї критики не має, присвятивши їй життя.

Мама померла ще під час пологів, тому я була єдиною дитиною в сім'ї, одружуватись знову батько не бачив сенсу, так як люди - не книги і з ними все зовсім інакше. Мене віддали до закритої школи-інтернату, яка мала б виховати з дівчинки справжню леді... але всі системи завжди мають похибки в роботі... чи то може в нас родина просто така?

Після навчання я пішла до університету і закінчила його з відзнакою, обравши кар'єру журналіста. На відміну від батька, талант до творчості в мене проявився, як і у моєї мами. Думаю, що це ще більше відвернуло його від можливого спілкування зі мною, тому ми обмежувались лише святковими сімейними вечерями, які після отримання диплому також припинилися, і короткими телефонними розмовами, хоча під час навчання в школі тато дуже часто забирав мене на канікули та вихідні.

І от зараз, я сиджу перед монітором, заповнюючи анкету учасника на ім'я Олександр Грім… Ні, це не помилка і не жарт. Знаючи ставлення батька до творчої роботи та його негативізм до жінок, які вирішили присвятити цьому напрямку своє життя, я давно припинила спроби донести до татка інформацію про власне покликання… ну, принаймні в прямих розмовах ми цю тему не підіймаємо, але мені потрібно схвалення дорогої для мене людини. Якою б дорослою та самостійною я не була, я змогла визнати перед собою цю потребу та визначитися в можливості її реалізації. Конкурс став тим промінчиком, який розірве густу темряву скептицизму Олександра Грома і покаже йому, що його донька варта того місця під сонцем, за яке веде боротьбу.

Мій товариш працює в адміністрації і він допоміг мені оформити нове посвідчення, яке ми звісно ж не зареєстрували в жодній базі. Знаю точно, що батько не буде самостійно контактувати з конкурсантами через своє відношення до письменників, а ті хто буде збирати для нього інформацію явно уявлення не мають про мене, думаю, що вони швидше подумають, що якийсь зарозумілий юнак змінив прізвище, щоб привернути увагу комісії та створити ілюзію, наче він родич організатора проекту.