Глава 3

Клуб, який студентська рада орендувала для вечірки, розташовувався майже на самому березі річки. Ззовні він виглядав доволі стримано: темний фасад, широкі панорамні вікна, тераса з гірляндами теплих вогників. Але варто було переступити поріг, як нас накрила хвиля музики, сміху й голосів.

— Оце я розумію початок навчального року! — вигукнула Мія, піднімаючи руки вгору.

Усередині вже було людно. Студенти займали майже весь танцмайданчик, хтось стояв біля барної стійки, інші збиралися невеликими компаніями біля високих столиків. Діджей змінював одну популярну пісню за іншою, і атмосфера більше нагадувала початок літа, ніж холодний вересневий вечір.

— Спочатку шампанське! — урочисто оголосила Мія.

— Ти говориш це так, ніби ми прийшли сюди працювати, — засміялася Вікі.

— Саме так. Працювати над настроєм.

Ми підійшли до бару, де студентам уже розливали келихи ігристого. Я взяла один із них, обережно торкнувшись прохолодного скла.

— За новий навчальний рік, — сказала Айла.

— За те, щоб скласти всі сесії з першого разу, — додала Вікі.

— За гарних хлопців, — не втрималася Мія.

— Це був тост? — засміялася я.

— Ні. Це життєва необхідність.

Ми дружно цокнулися келихами.

Шампанське було легким, із ледь відчутною кислинкою. Бульбашки приємно лоскотали язик, а разом із ними кудись поволі зникало й напруження останніх днів.

— Танцювати! — скомандувала Мія, навіть не допивши свій келих.

Заперечувати було марно.

За кілька хвилин ми вже стояли посеред натовпу. Гучна музика буквально проходила крізь тіло, змушуючи рухатися в такт. Айла сміялася, намагаючись повторити якісь модні рухи з соціальних мереж, Вікі безперервно підспівувала словам пісні, хоча знала їх лише наполовину, а Мія, здається, встигла перезнайомитися з половиною людей навколо.

Я не пам'ятала, коли востаннє почувалася настільки легко. Можливо, саме цього мені й бракувало останнім часом. Просто танцювати. Сміятися. Не думати про оцінки, дедлайни чи власні комплекси. Коли музика змінилася на спокійнішу, ми відійшли до столиків перепочити.

— Я зараз помру, — драматично заявила Айла, обмахуючи себе рукою.

— Ти танцювала дві пісні.

— Це були дуже активні дві пісні.

Я усміхнулася, зробивши ще ковток шампанського. Саме в цей момент відчула на собі чийсь погляд. Не один. Кілька. Я мимоволі озирнулася. Біля сусіднього столика стояли троє хлопців із юридичного факультету. Один із них щось сказав друзям, після чого всі троє подивилися в наш бік.

— Здається... — тихо промовила Мія, ледь нахилившись до мене. — До тебе зараз підуть знайомитися.

— Не вигадуй.

— Побачиш.

Я лише пирхнула. Але за хвилину один із хлопців справді відділився від компанії й попрямував просто до нас. Високий, охайно підстрижений, у світлій сорочці із закоченими рукавами.

— Привіт, дівчата.

— Привіт, — першою відповіла Мія.

Хлопець перевів погляд на мене.

— Насправді я підійшов до тебе.

Я відчула, як подруги миттєво замовкли.

— Мене звати Артур.

— Софія.

— Дуже приємно познайомитися.

Він простягнув руку, і я чемно потиснула її.

— Ти не проти, якщо я складу тобі компанію?

— Якщо мої подруги не будуть проти, — усміхнулася я.

— Ми взагалі вже йдемо танцювати! — надто швидко відповіла Мія, підморгнувши мені.

— Міє...

— Що? Ми ж не будемо заважати людям знайомитися.

Вона буквально витягла Айлу й Вікі назад на танцмайданчик. Я навіть не встигла нічого сказати. Артур тихо засміявся.

— У тебе дуже турботливі подруги.

— Інколи навіть занадто.

— Це приємно.

Ми розговорилися. Виявилося, що він навчався на п'ятому курсі юридичного факультету, захоплювався баскетболом і мав досить непогане почуття гумору. Розмова текла легко, без незручних пауз, і я навіть ловила себе на думці, що він справді симпатичний співрозмовник.

Він саме розповідав кумедну історію про практику в суді, коли раптом на мить замовк. Його погляд ковзнув кудись мені за спину. Я обернулася. Біля входу до клубу саме з'явилася компанія плавців.

Попереду, як завжди, ішов Марк, голосно сміючись із жарту, який знав, мабуть, лише він один. Поруч із ним крокував Ден — той самий хлопець, який кілька днів тому в коридорі університету без жодних вагань заявив, що одного дня вона стане його дівчиною. Він одразу ж помітив мене й широко всміхнувся.

А трохи позаду, спокійно засунувши руки в кишені темних джинсів, ішов Ліам.

Він був у чорній сорочці з розстебнутим верхнім ґудзиком, рукави були недбало підкочені до ліктів. Темне волосся, як завжди, було трохи розкуйовджене, ніби він зовсім не намагався вкладати його перед вечіркою.