Глава 1

До першої пари залишалося трохи більше години, а це означало лише одне — вся наша компанія неодмінно опиниться в університетському кафетерії. Так було завжди. Незалежно від погоди, кількості пар чи настрою, перший навчальний день починався не з лекцій, а з кави.

Кафетерій зустрів нас знайомим ароматом свіжої випічки, кориці та меленої арабіки. Усередині було людно. Першокурсники губилися між столиками, викладачі поспіхом брали каву із собою, а студенти вже встигли розділити приміщення на невеликі острови компаній.

— Біля вікна! — вигукнула Мія, першою помітивши вільний столик.

За кілька хвилин до нас приєдналися Айла та Вікі. Офіціантка принесла замовлення, і вже традиційно ніхто не поспішав говорити про навчання.

— Ну що, — Айла першою відклала телефон, — розповідайте. Хто як провів літо?

— Тільки чесно, — додала Мія, примружившись. — Без цих ваших "працювала, читала книжки й сумувала".

— Це був камінь у мій город? — запитала я, розмішуючи каву.

— А ти сумувала?

— Ні.

— Значить, ні.

Віка засміялася.

— Моє літо закінчилося три тижні тому.

— Чому?

— Бо я закохалася.

Мія миттєво випрямилася.

— Нарешті щось цікаве!

— Він був аніматором у Туреччині.

— О-о...

— Ми три тижні були разом.

— І?

— І він тепер викладає фотографії з якоюсь італійкою.

За столом запала коротка тиша. Першою не витримала Мія.

— Чоловіки — катастрофа.

— Усі? — усміхнулася я.

— Майже.

— Це дуже глибокий висновок після двадцяти одного року життя.

— Я мудра не за роками.

Ми дружно розсміялися.

— А в тебе? — Айла повернулася до мене. — Невже зовсім нічого?

— Абсолютно.

— Жодного курортного роману?

— Ні.

— Жодного симпатичного сусіда?

— Ні.

— Жодного випадкового знайомства?

Я заперечно похитала головою.

— Софіє, ти взагалі живеш?

— Якщо судити з кількості заліків, то дуже активно.

— Вона безнадійна, — театрально простогнала Мія.

— Ні, просто вибаглива, — виправила її Вікі.

— Це ще гірше.

Я лише усміхнулася. Мені подобалися такі розмови. Легкі, безтурботні, коли можна було просто сидіти з подругами й забути про все інше.

— До речі... — Айла загадково усміхнулася й відпила кави. — Ви ж знаєте, що сьогодні ввечері хлопці повертаються до університетського спорткомплексу?

— Уже повернулися, — відповіла Мія. — Я бачила їх зранку.

— Усіх?

— Усіх.

Айла помітно пожвавішала.

— Ліам теж?

Мія багатозначно кивнула.

— Так.

Я мимоволі підняла очі від чашки. Це не вислизнуло від Мії.

— Бачиш? — вона ледь штовхнула мене ногою під столом. — Навіть Софія слухає уважніше.

— Я просто сиджу поруч.

— Авжеж.

Айла вже майже не приховувала усмішки.

— Він за літо ще більше набрав форму.

— Звідки ти знаєш? — здивувалася Вікі.

— У нього відкритий профіль.

Я тихенько засміялася.

— Ти стежиш за ним?

— Я... спостерігаю.

— Це зараз так називається? — підколола Мія.

Айла безсоромно знизала плечима.

— А що тут такого? Він красивий.

Дуже красивий.

Я мовчки зробила ковток кави. Чомусь у пам'яті знову сплив той короткий ранковий погляд. Зелені очі. Легка усмішка. І абсолютно спокійний вираз обличчя. Я швидко відсунула ці думки. Це смішно. Я бачила його всього кілька секунд.

— До речі! — Мія ляснула долонями по столу так голосно, що кілька людей озирнулися. — Я мало не забула найголовніше.

— Що ще?

— У п'ятницю буде вечірка.

— Яка? — одночасно запитали ми.

— На честь початку нового навчального року. Студентська рада нарешті погодилася орендувати той новий клуб біля річки.

— Серйозно? — очі Віки округлилися.

— Так! І будуть усі факультети.