IX

Правитель сам підійшов до нього, насмішкувато схилившись.

— Не очікував тебе тут побачити. Дякую, що не змусив шукати тебе знову, — схопив Зеріуса за волосся, відтягуючи голову назад і вдивляючись у його очі.

Джамільтон із надією кинулася вперед.

— Зеріусе! Любий! Я знала, що ти повернешся до мене! Відпустіть його, він же прийшов!

Ельрікус не зводив очей із Зеріуса.

— Охорона, заберіть Джамільтон у темницю. Вона мене втомила.

Два ангели вже тягли її геть, коли вона, ридаючи, вигукнула:

— Але ж він повернувся!

— О, так… — посміхнувся Ельрікус, стискаючи Зеріусу горло. — І він пам’ятає, що на нього чекає за контрактом.

Він кинув його під ноги охоронцям.

— Відправте його туди, де йому й місце. В Чистилище.

Чистилище. Вічний морок, біль і безнадія.

Його скинули на найглибше дно. Прив’язали до велетенського чорного валуна, руки заламали за спину, скріпили в кайданах. Важкі ланцюги стискали його тіло, не даючи поворухнутися, кожен подих давався з болем.

У металі виблискували червоні, немов розпечене вугілля, камені. Вони палили шкіру вогнем. Але сам валун був крижаним, і спина Зеріуса вже вмерзла в нього.

Один ангел пішов. Інший залишився.

— Догрався, Зеріусе. Ти втратив усе. І заради чого? Заради життя звичайної людини?! Ти ж знаєш, що Ельрікус робить усе для нашого блага. І зараз ти тут, щоб очистити свою душу.

Зеріус усміхнувся крізь біль.

— Ти сам віриш у цю маячню? Твій «бог», який створив правила, сам же їх і порушує, знову й знову. Він дбає лише про своє благо.

Ангел стиснув кулаки.

— Зухвалець! Ти ще й насмілюєшся сперечатися?!

Зеріус насмішкувато звів очі на нього.

— Ти всього лише раб свого божка.

Різкий ривок — і ланцюги затяглися ще сильніше.

Вогненні камені запалали, обпалюючи тіло.

Зеріус закричав. Його голос розірвав морок Чистилища, пронизав глибини, змусив тремтіти скелі.

Його крик почули.

У Безодні Люцимаель уже збирав свої сили.