Епілог

–Ще досі на роботі? 

–Вибач, затрималась. Ти вже повечеряв?– вже дев'ятнадцята година, а я навіть не помітила. Взимку після заходу сонця час йде непомітно.
 

В слухавці почулось шарудіння та якісь голоси.

–Так, мав ділову зустріч. Я йду грати з хлопцями в баскетбол.
 

       Прийдеться швидко добігти до метро або просто викликати таксі. Я не дала придбати собі машину, ми зустрічаємось менш як рік, дивно дарувати такі вартісні подарунки. Та і я сама хочу усього добитись, влітку візьму кредит на омріяне Peugeot, залишиться виплатити лише половину машини. 

    На вулиці вітряно і я вкотре лаю себе, що не викликала таксі. Ще й дивне відчуття котиться тілом, ніби спазми. Намагаюсь підрахувати дні, коли мають прийти місячні та через протизаплідні пігулки, які я приймала в штатах, мій цикл досі не відновився. Звичайно ми захищаємось від небажаної вагітності та жоден засіб не дає стовідсоткової гарантії.

До горла підступив ком, можливо через моє хвилювання та й дивна поведінка Матвія мене трохи збентежила. Він потихеньку створює сласну справу, все ще працюючи з «Aesculapius medical» тільки тепер окремою конторою. Зазвичай він забирає мене, тим паче коли я затримуюсь. Хоча напевне йому просто хочеться пограти з друзями.

    Аптека поруч з домом заманювала до себе яскравою вивіскою у вигляді медичного хреста, що мерехтить зеленим. Всередині бабуся купує якісь ліки, перепитуючи чи можна їх вживати з іншими, з виразу обличчя фармацевта, вона тут давненько. Та мені чекати не довелось, бо до іншого віконечка підійшов молодий хлопець. От чому мені так ніяково купувати той тест на вагітність, ніби ж доросла дівчина, цілком маю право на дитину. Та чи хочу я побачити ті смужки?

Нарешті зібравши всі сили, я замовляю потрібний товар. Здається бабуся припинила гомоніти, а прислухається до мене, навіть обернулась та розглядає. Звичайно, я виглядаю надто молодо та все ж з роботою маю відповідний дрес-код, тому офісне вбрання має наштовхувати на думку, що мені вже є вісімнадцять.

Схопивши кляту коробочку та вилетівши з аптеки, я буквально влетіла у під'їзд шикарної новобудови, в якій живу пару місяців. Матвій давно кликав жити до себе, та я не здавалась. Хотілось довше відчувати себе незалежною, хоча як виявилось, кому воно треба? Роззувшись у світлій прихожій та скинувши пальто на лаву, побігла до туалету. Від напруження в мене тряслись руки.

       Залишилось зачекати п'ять хвилин, тому не буду дивитись поки. Зайшла до кухні, клацнула вимикач чайнику та заглянула до холодильника. Потрібно затаритись, а то з таким «розмаїттям» їжі, миша повіситься. Заварила чай, нарізала сир та в'ялену ковбасу. Від запаху в горлі стало занадто тісно. Згадала про тест, на ватних ногах попленталась до ванної кімнати. На раковині лежить пластикова паличка, від якої залежить подальший розвиток мого життя.

В інструкції написано, що після десяти хвилин він не дійсний, тому зволікати не можна. Три, два...одна, лише одна смужка. Отже, я не вагітна. Мій світ за секунду перевернувся з ніг на голову та назад, я ще зовсім не хочу ставати мамою, принаймні мені так здавалось. Чому на мене нахлинув такий сум? А якби було дві смужки, як би відреагувала? А як поставився до цієї новини Матвій? Дітей він дуже любить, це видно по його стосунках з племінником та чи хоче він власних? Ми ніколи не зачіпали цю тему, чи тему одруження. Можливо він взагалі нічого такого не хоче.

   Переодягнувшись в персиковий спортивний костюм, натягую світлий пуховик та шапку, без роздумів прямую до залу, де в холодний період грає мій хлопець. От тільки в залі його немає, як і жодного з його друзів. За його номером автовідповідач, ріже на шматки мої нервові клітини. Згадую про Макса, занімілими пальцями знаходжу контакт та телефоную його найкращому другові.

–Ти не знаєш де Матвій? 

–Ем, ні. Я не з ним.– в трубці чую дівочі голоси.– Пробач, трохи зайнятий.

   Стало ніяково, відволікаю від вечора п'ятниці. Макс та людина, що не шукає стосунків, для нього дівчина це розваги. До мене він ставиться добре, хоч часом жартує, ніби я вкрала його напарника.

А може вони разом? Там точно був не один жіночий голос, а можливо не лише жіночий. Виходжу на бульвар та рухаюсь на зустріч яскравим фарам, що миготять одна за одною. По очах котяться сльози, в голові стільки думок. Останнім часом він поводився дивно, хоча воно було зрозуміло. Пошук приміщення, оформлення документів, звільнення з компанії та переоформлення в власну справу підлеглих. Можливо десь у цьому він зрозумів, що йому не потрібні стосунки, не потрібна я.

За власним ключем думок, не чула своє схлипування і тим паче машину, що сигналила мені. Отямилась лише коли чиїсь руки охопили мої плечі.

–Маленька, ти чого плачеш?– рідний голос вирвав з тенет.  

–Ти не брав трубку. 

–Телефон вимкнувся, я тільки зараз поставив його на зарядку в машині.– притримуючи моє обм'якле тіло, він повів мене до своєї машини. 

–Де ти був? І не бреши! Я щойно з майданчика. 

–В мене були справи.– у голосі чулись сталеві нотки.– Ти через це плачеш? 

–Так і ні.– емоційна хвиля знов накрила мене і я з останніх сил стримувалась аби не заплакати.– Я зробила тест... 

–Ти вагітна?– його очі округлились, але інші емоції зовсім не читались. 

–Ні. 

–Сонечко, я зовсім тебе не розумію. Ти зробила тест, він показав негативний результат, тому ти засмутилась, так? 

–Я зрозуміла, що зовсім не знаю чого ти хочеш, а тоді ще жіночі голоси у Макса. 

–А Макс тут до чого? 

–Я дзвонила йому, щоб спитати чи не разом ви, а позаду чулись жіночі голоси та ніби як ще чийсь. 

–Я його не бачив тижнів зо два, тому не знаю чиї голоси ти чула.– він довго мовчав, змушуючи моє серце відбивати шалений ритм.– Хотів зробити усе романтично, підготувавшись, але ти як завжди.