Глава 41

Вдома все та сама тиша, але вже не тисне на мене. Ніби я довго відчувала пустоту всередині, а Матвій заповнив її своєю присутністю. Почуваю себе підлітком, що бігає на перші побачення. 

Шалений день заколихав мене одразу після того, як приклала голову до подушки. Прокинулась від набридливого дзижчання під вухом.

–Так?– з просоння навіть не зрозуміла хто телефонує. 

–Ти що, спиш? А я все пишу й пишу ті кляті смс.

–Які смс?– не можу допетрати, що він від мене хоче.

–Про те, що передумав на рахунок побачення.– тепер точно прокинулась, але підібрати слів не змогла.– Прочитай, що я написав.

Він збив виклик, лишаючи мене з дурнуватими думками, що не питаючи знову взялись до моєї розтріпаної душі. 

«Я передумав, друге побачення за годину, збирайся».

«Буду за десять хвилин».

«Агов, я на місці».

Поглянувши на годинник, з жахом розумію що вже чверть на одинадцяту. Останнє смс отримано п'ятнадцять хвилин тому. Отже, він весь цей час стоїть та чекає на мене.

Якщо щось піде не так в моїй кар'єрі, я з легкістю складу іспит пожежника на одягання. Якщо сірник і догорів, то другий підпалити точно не встигли. Ще кілька хвилин на умивання та чистку зубів. Щоб привести шкіру в людський вигляд, покриваю тонувальною основою, хоча вона не ховає мої залежні, від подушки, на щоці. З легка підфарбовую вії та губи.

–Ти міг спочатку подзвонити мені?– бубню, підходячи до сіроокого, який самим поглядом зриває лямку мого топа.

–Тоді тобі знадобилося б кілька годин на збори, а в мене є справи після обіду, Міла.– клацнув по носу.

–Як ти мене назвав?

–Міла. Ти що, не дивилась цей мультик?

–Який ще мультик?– не можу второпати.

–Все ясно.– відкриває дверцята авто та допомагає сісти.– Український мульт, в якому головна героїня, рудоволоса принцеса.

–Не знала, що ти фанатієш від принцес.– дражнюсь.

–Лише від одної, вона зараз поруч сидить.

–Підлещуєшся?

–А треба?

«Не треба, бо я давно здалась, ще чотири роки тому» подумала я, але нічого не відповіла, лише посміхнулась.

–Ти, мабуть, голодна. Давай спочатку поснідаємо?

Перекусивши в кав'ярні, ми відвідали картинг де на швидкості змагалися хто кого. Я перемогла, хоча точно знаю, що він піддавався мені скидаючи оберти, де потрібно їх набирати. Опісля він відвіз мене до ресторану подруги, як виявилось, вона вже чекала на мене.

–Звідки ти знала, що я приїду?

–Твій красунчик зранку приходив, питав чи може довірити мені тебе на кілька годин. Розповідай, що вчора трапилось.

Я посміхнулась від цих слів. Він продумав усе до дрібниць піклуючись про мене. Тоді розповіла, упускаючи деякі інтимні моменти, вчорашнього дня.

–Що скажеш?– з емоцій подруги не зрозуміло, як вона поставилась до цього всього?

–Скажу що рада за тебе! Я не бачила тебе такою щасливою ні з ким іншим.

Позаяк в нас було кілька вільних годин, точніше у мене, Зо потягнула мене в салон краси, де мені зробили неймовірну зачіску з плетінням по верху та вкладеними кучерями. І макіяж, який я собі точно ніколи б не змогла зробити. Пізніше прийшла смс, що він затримується. Першим поривом було спитати де він та чим займається, проте не хотілось виглядати ревнивою істеричкою, захоче — сам розповість. А ми зайшли в магазин спідньої білизни, де я придбала нову смарагдову білизну, яку Зоряна змусила мене одягнути одразу. Матвій подзвонив та спитав де мене забрати, через десять хвилин чекав мене на стоянці.

–Ти неперевершена!– важкі руки хлопця лягли на мою талію, притисли до себе. Легким, майже невагомим доторком, він поцілував моїй губи.– Розваги не закінчені!

І справді, вони лише почались. Ми приїхали до пересувного Луна-парку, що приїхав до нас звідкілясь. Небо вже тьмяніло, ще кілька годин тому, затягнулося хмарами, а вже тепер й сонце сідає. Серед сірого марива, яскраві вогні виглядали по-особливому урочисто. Пахло смаженим попкорном та солодкою ватою, від чого слина набралась ніби з водонапірної бочки. Мене осяйнуло, я це вже бачила та відчувала. Бабуся казала, що йду вірною стежкою, все сталося як мало бути.