Глава 37

«Кохана, пробач. Я вже лечу до тебе! Ми вирішимо усі питання. 

Світилось на екрані мого смарту. Чоловіки люблять несподівано зникати та з'являтись в моєму житті. Це порядком бісить мене.

      Снідала на самоті, доївши усі млинці, призначені для двох. Моя завбачлива подруга, лишила мож улюблене варення. Пів баночки якої зникло одразу. Але з усвідомленням спожитого мною, я зрозуміла що не збираюсь псувати життя через чоловічу стать.

Згадала, що мені мають назначити співбесіду, я подзвонила по номеру, залишеному в електронному листі. Пані, яка представилась начальницею відділу кадрів, спитала чи я зможу сьогодні на першу дня.

   Часу в мене було вдосталь, тому я неспішно нанесла легкий макіяж, випрасувала свою білу сукню з поясом на талії. Вийшла завчасно, щоб випити кави десь поруч з офісом. Коли на годиннику було без десяти, я увійшла до будівлі. Сучасна скляна багатоповерхівка, не менш сучасна зсередини. Абсолютно білий хол нагадував операційну. Дівчина на ресепшині направила мене на вісімнадцятий поверх, де секретар провела мене до кабінету. Він мав більшу палітру кольорів, що не могло не радувати. Не уявляю, як працівники витримують психологічний тиск білого кольору.

–Доброго дня! Присядьте, будь ласка.– жіночка років сорока п'яти, вказала на синє крісло, навпроти її столу. Сама ж вона дістала теку з шафки, що була по іншу сторону кімнати.

Я теж привіталась, сіла на відведене місце і зрозуміла, що добряче нервую. Це моя перша співбесіда на таку серйозну посаду.

–Розкажіть про себе.– вона відклала теку, на якій я помітила своє ім'я. Мабуть, моє резюме.

Спершу я трохи збентежилась, від пильного погляду жінки, але швидко зібралася. Не вона перша, я вже звикла виступати не лише перед аудиторією, але й перед світовими науковцями. Адже помилятись не страшно, страшно мовчати, коли знаєш. Так я розпочала свою історію про наполегливе навчання в штатах, про те як змінила спеціалізацію, упускаючи деталі про сусідку, яка не мало вплинула на мене.

Наступним питання було очікуване «Чому саме наша компанія?». Відповідь на це запитання я знала чітко, адже не розпилялася на різні варіанти, а шукала конкретно ті, які зацікавлять мене. Звичайно ж, розповіла чому підхожу на цю посаду. А ще кілька слів про те, що я планую на майбутні п'ять років.

Після досить довгої співбесіди, я нарешті вийшла на вулиці, але одразу схотілось повернутись. Спека така невимовна, що мої підбори буквально тануть в асфальті. До того ж чи то безсонна ніч, а може зміна часових поясів, дуже схотілось спати та я розуміла, що це погана ідея. Краще лягти ввечері раніше, тоді швидше увіллюсь в графік.

–Алло, Зо, ти в ресторані?– от кого мені зараз не вистачає. 
 
–Так, трохи зайнята. Але за двадцять хвилин звільнюсь, приходь.– подруга поклала трубку, не давши шансу відмовитись, та я й не збиралась.

    На вході вже не стоять амбали, замість них, симпатична дівчина: довге чорне волосся зібране у низький хвіст. Біла блуза зі срібним бейджиком «Ельвіра». Виявилось, що подруга забронювала столик на двох. В ресторані людно, хоча фактично, сьогодні перший повноцінний робочий день.

Я замовила курку в кисло-солодкому соусі та шанхайський салат. Поки чекаю своє замовлення, звично для себе, розглядаю відвідувачів. Все почалося з дівчини, що сидить по праву руку від мене. Мабуть, вона блогер, адже фотографує свою їжу і довго копирсається в телефоні, тоді знімає себе і страву на фронтальну камеру, лише після приступає до їжі. Вчора було багато, як заведено казати, топових блогерів, вона ж схоже сьогодні вперше тут.

–Привіт моє сонечко!– Зоряна виглядає як завжди неперевершено, тільки тепер вона доросла жінка, хоча в тілі маленької дівчинки. 
 
–І тобі привіт.– я обійняла подругу, вдихаючи запах ванілі та вишні.– Бачу у тебе аншлаг. 
 
–Так!– вона присіла поруч, оглядаючи залу щасливим поглядом.– Бронювання на кілька місяців вперед, тримаю декілька столиків для перехожих відвідувачів. 
 
–Ти молодець, подруго! А кухня насправді вартує окремого компліменту.  
 
–Ти ще не куштувала японське морозиво: мочи. – вона покликала офіціанта через кьюар код на диспенсері для серветок.– А коли нам принесуть десерт, ти розповіси усе в деталях про сіроокого.

Відчуття ніби ми повернулись в минуле, от тільки тепер все зовсім інакше. Хоча знову лишилась сама, в мене навіть номеру його немає, щоб висловити який він мудак. Про все це я розповіла Зоряні, під її «охання» та «ахання». Подруга навіть не стрималась і видала кілька нецензурних слів, хоча знаходиться фактично на робочому місці.

Завершивши трапезу смачним і незвичайним морозивом зі смаком матча, я залишаю Зоряну на роботі, а сама їду додому на метро. По дорозі завітавши у супермаркет, придбала відерце морозива, печиво з крихтами шоколаду та вино. Набір одинокої покинутої дівчини, аж смішно стало.

–Доброго дня. Вас турбує Галина Кирилівна, з відділу кадрів «Aesculapius medical». Вас ще цікавить вакансія? 
 
–Так, цікавить.– не очікувала, що зателефонують так швидко. 
 
–Тоді чекаємо на Вас о дев'ятій ранку, щоб підписати контракт. Приступити до своїх обов'язків зможете з наступного дня.