Глава 31

    Чотири години дороги й ми на місці. Незвичні картинки приліпили мене до вікна. Вашингтон вже став звичним для мене, а охайні двоповерхові будиночки вмощені на подушці з зеленого газону кожен раз викликають дитячий захват.

       Семиповерховий будинок, оброблений цеглиною трьох пастельних кольорів,  в якому розташувались апартаменти теж викликали здивування. Престижний район міста, в комплексі є свій басейн та спорт зал, який входить у вартість оренди житла.

     Ми піднялись на п'ятий поверх будівлі, коридори були білосніжні, ніби тут ніхто не проживає та зовсім не ходить. Перед нами постали сніжні двері з номером п'ятсот одинадцять. Деніс сміливо постукав і за кілька секунда нам відкрила худенька, доглянута жіночка. Чорне волосся зібране у мушлю на потилиці. Стильна бузкова сукня, з квадратним вирізом та в туфлях.

–Дениско, нарешті ви приїхали.– вона міцно обійняла сина, а я посміхнулася, звикла вже до американського мотиву його імені.

–Що ти тримаєш гостей на порозі?– жіночку огорнув за талію чоловік, сивий та з борідкою-бальбо.– Заходьте дівчатка, мене Петром звати, а цю чарівну жінку — Маргарита. 

     Ми пройшли у вітальню, де нас представив Денис. Він назвав нас подругами, але коли знайомив мене, трохи приобійняв. Прямо як його батько, свою дружину.

   Марго попросила нас розташуватись у двох гостьових кімнатах. Я йшла за Зоряною і планувала розташуватись разом із нею та хлопець перехопив мене за руку і попросив піти з ним. Перше, що впадало в очі, за вікном було видно річку та хмарочоси. У вітальні я якось не помітила, було не до того.

–Присядь, я хочу поговорити.– він вказав на велике ліжко, яке стоїть прямо навпроти панорамного вікна.

    Я розташувалася на краєчок такого ж світлого покривала, як і все в будинку. Хлопець ходив сюди, видно як нервував, закусуючи губу. Тоді присів поруч і взяв мої руки у свої теплі, трохи вологі долоні.

–Перше, що хочу сказати, ти подобаєшся мені.– погляд закрадався в душу, залишав відбиток.– Викладачам не можна зустрічатись зі студентками.

–Ти не мій викладач.– уявляючи непристойні речі, легкий смішок зірвався з грудей.

–Я не знаю, як це діє в межах всього університету. Але я хочу спробувати. Хочу аби ти стала моєю дівчиною. 
 
–Я згодна.– тепла долоня перемістилась на мою щоку, великий палець погладив нижню губу, трохи відкривши рот.

      Деніс нахилився і потягнув моє обличчя до себе. Поцілував палко, вриваючись язиком. Давно, мабуть, чекав цієї миті. Я теж, якщо бути відвертою. Він справді подобається мені. Ні, я не забула про Матвія, він і досі часто сниться мені та випливає у спогадах, цього не відняти. Та все ж почуття до Деніса, в мене є, безперечно.

–Нам потрібно вийти. Продовжимо пізніше.– сказав прибираючи руку з мого стегна.

    У вітальні на нас вже всі чекали. Зоряна не відчувала себе некомфортно, мені взагалі важко уявити ситуацію, в якій дівчині буде незручно. Я в гороскопи не вірю та вона справжнісінька Риба.

–Всі в зборі отже можна їхати до ресторану.– Петро взяв ключі від авто.

   На вулиці був припаркований позашляхових «Dodge». Ми всі з легкістю помістились в авто і рушили до ресторану італійської кухні.

        Всередині нас зустрічала хостес, яка провела до заброньованого столика. Судячи з посадки в закладі, сюди без запису не потрапити. Вишуканий інтер'єр в червоно-золотих тонах говорив про дорожнечу.

      За вечерею я дізналася, що Марго шиє весільні сукні та тонко натякала, що вже бачить особливі моделі для нас. Вони переїхали з Каліфорнії сюди, саме через неї. Жінку запросили працювати в престижному салоні Манхеттену. А Петро працює стоматологом на цьому ж острові. Обрали Джерсі-Сіті через краще житло, за таку суму вони б знімали максимум десь у Брукліні або ж нижчої якості.

       Також дізналася більше про Діану, старшу сестру хлопця. Їй було п'ятнадцять, коли сім'я емігрували в США, вона ж лишилася жити з бабусею і навіть не розмовляла з родиною два роки. Та все ж обрала професію батька, він підтримав та оплатив навчання. Пізніше, допоміг відкрити свій кабінет. Зараз вона вагітна, батько дитини не визнає маля. Тому Деніс їздив перевірити чи все гаразд.

        Взагалі, мені дуже подобається їхня сім'я. Вони не стримані у своїх почуттях, обіймаються та по-доброму кепкують один з одного. Деніс дуже схожий на свого батька, якби не сивина та різниця у зрості, вони б були ніби двійнята. Колір очей хлопець перейняв саме у нього. Коли він взяв мене за руку, Зоряна кинула запитальний погляд, а тоді потягла вийти «припудрити носики»(насправді ж на допит).

–Ти не казала, що ви вже разом.– вона ображено надула губки. 

–Не встигла, він запропонував зустрічатись буквально перед рестораном.– я скинула руки в знак капітуляції, а дівчина посміхнулась та обійняла мене.

–Він класний! От тільки чого так довго тягнув?

–Він же докторант, переживає за що такі стосунки заборонені. 
 
–Ви ж на різних факультетах?! 
 
–І все ж таки один університет.