Глава 18

Жодного разу так не раділа виходу на роботу. Вчорашній день був занадто важким для мене, в емоційному плані. Я  була настільки виснажена, що кинувши сумку, впала на ліжко та заснула. Добре, що мені на другу зміну, бо проспала я до десятої ранку. Дмитро не говорив зі мною весь день, навіть не попрощався. 
 

Аня з Матвієм залишились, місця в машині не вистачило б ще на двох. Вони купили квитки на потяг, він прибуде завтра. Мене гнітить думка, що вони там вдвох. Назар запропонував залишитись в будинку, адже батьки будуть лише на наступному тижні й будинок вільний.

Вже сьома вечора, в мене скоро закінчиться зміна, а Дмитро досі не об'явився. Я писала йому декілька смс, але тиша. Якщо таким чином він покинув мене, то це навіть смішно. А ще кажуть, що дівчата істерички. Що ж, завтра у мене зайняття в «Speak», може перетнемось.

Робоча зміна закінчилась, а додому йти не хочеться. Заварила чай з собою, загорнула пару тістечок «картопелька», які не розкупили за день. Сьогодні взагалі день був аж надто спокійним, я хотіла б поринути у роботу, щоб дурні думки не лізли в голову. Та, на жаль, вони там ґрунтовно розмістились, обираючи хто на якій койці спатиме. Я навіть нігті почала гризти, дурнувата звичка, від якої я часом позбуваюсь, а вона нахабно повертається. Та минулий раз я знайшла вихід, треба зробити манікюр з покриттям гель лаку, витрачені гроші — гризти шкода.

Я вийшла з роботи й пішла в сторону парку. Все думала про різне. Хоча яке там, все про те саме. Він з нею наодинці, так і має бути в парі. Але що означають ті слова до мене, ті жести. Якщо я йому подобаюсь, чому він зустрічається з Анею? Вона ж закохана у нього, не менше ніж я. Так, я вже змирилася з цією думкою. Зоряна права, людині просто час потрібен, щоб усвідомити, а закохується вона відразу. До речі про неї, беру телефон і відшукую номер.

–Алло.– чую сонний голос дівчини.

–Вибач, ти вже лягла спати?

–О ні, я тільки прокинулась.– дівчина говорила пошепки, отже Тарас спав поруч.– Ти щось хотіла?

–Та ні, просто поговорити.

–Де ти? Я буду максимум за пів години.

–Та не потрібно, лишайся з коханим.– от дурна, їм же удвох хочеться бути.

–Все гаразд, я на вулиці сьогодні не була, так що не страшно, якщо я покину Тараса на кілька годин.

–Ну якщо він не образиться. Я в парку, той що в центрі.

–Чекай, скоро буду! Цілую.

–Цілую.

Зоряна приїхала через десять хвилин і згребла мене в обійми. Дівчина не виглядала ніби щойно з салону краси. Блискуче біле волосся, зібране двома заколочками з перлинками. Легка біла сукенька(я так свою і не одягнула), а зверху розстібнута джинсова курточка. На засмаглих ногах подруги красувались білесенькі кеди. Дівчинка з обкладинки. Не уявляю, як вона, така тендітна і маленька дівчинка живе там, за океаном. Зовсім одна. Я сподіваюсь на те, що скоро я теж скоро буду там.

–Привіт, моє руде сонечко! Як ти?

–Привіт, Зорянко! Все нормально.

–Ага, я прямо бачу, як все нормально. Переживаєш через Дмитра? Чи через Матвія?

За Дмитра не переживаю, хоча мала б. Всупереч цю дурну сварку, він хороший хлопець.

–Все-таки таки через Матвія.– констатувала подруга, після моєї довгої паузи.

–Не те щоб я переживала та мене дратує той факт, що вони разом.

–Ще й мій братець підсобив, залишив у нашому домі...

–Назар ні в чому не винний, вони б лишилися деінде.

–Ві, спробуй поговорити з ним.

–Не можу! Я...я так налажала перед ним, що тепер мені соромно. Та й що я скажу? Я усвідомила, що закохана в тебе, кидай мою подругу і будь щасливим зі мною?!

–Таки усвідомила?– дівчина посміхнулася.– З нею він точно не щасливий, я б сказала байдужий і навіть трошечки агресивний. Чула як він їй відповідав, коли думав, що вони наодинці. Я б таке не стерпіла.

Мені б мало стати радісно, що в них не все гладко. Але ж це Аня. Моя подруга, не кровна сестра. Раніше була єдиною кому можу довіряти... а тепер вона не може довіряти мені. Паскудна з мене подруга.

–А що з Дмитром?

–Не знаю, на смс не відповідає. З вчорашнього дня не говоримо.

–А що взагалі сталося?

–Дмитро сказав, що я маю припинити спілкуватись з Матвієм і що той має до мене почуття. А ще перед цим, підслухала, як він забороняв Матвію зі мною говорити.

–І що він відповів?

–Що я доросла і можу сама вирішувати.– в цей момент стало так гірко, уткнувшись в плече подруги, крізь сльози й схлипування, продовжила.– Мені так хочеться повернутись туди де мені чотири, батьки живі та єдина моя турбота, це обрати куди ми підемо гуляти на вихідні. Я не доросла, я все ще дитина, яка лишилася зовсім одна.

–Моя маленька, ти не одна.

Простояв отак в обіймах подруги, мені стало трохи легше. Заспокоївшись ми рушили в сторону мого будинку, я запросила її на чай, бо тістечка я так і не з'їла.

–Ти вже написала хоча б одне есе?