Глава 16

Ми приїхали вже під вечір, сонечко потроху близилось до горизонту. Я вирішила уникнути неприємної(чи навпаки) зустрічі з Матвієм, тому одразу пішла на пляж, допомагати Назару з Миколою. Хлопці вирили яму під багаття, я допомагала носити дрова з садового будиночка.
 

–Старанна помічниця.– от і не вдалось сховатись.
 

Я обернулась і побачила картину, ні не так! Картинку, хлопця з журналу. Такого яких бачиш в рекламі чоловічих трусів. Кубики пресу по яких стікали краплинки солоної води. Його фігура ідеальна, широкі плечі та вузький таз, прямо еталон чоловічої краси. Я відчула що не дихаю і гучно затягнула повітря носом. Від мого жесту він посміхнувся, отою своєю посмішкою. Я пам'ятаю її з першої зустрічі. Не можна бути таким ідеальним зовнішньо, хоча згадуючи його характер, розумієш що на вагах має бути противага.

–Що ти тут робиш?

–Конкретно в будиночку чи на морі?

–Ну якщо вже на те пішло і те, й інше.– схрестила руки аби він не бачив мого важкого дихання.

–На морі, бо обожнюю його. А тут, в будиночку, бо я не ледар. Прийшов за сидіннями.

Я обернулась і туди куди він вказав пальцем, там дійсно стояли складені похідні стільчики й крісла-мішки.

–Уф, якби я був твоїм хлопцем,– він зробив крок вперед.– Я б не дозволив ходити в таких коротких шортиках без мене. Ще вкрадуть.

Останню фразу він прошепотів мені на вухо, від чого моє тіло вкрилося мурахами. Несвідомо стягла шорти нижче, вони й правді задрались високо, оголюючи мої сіднички.

–Але твоя дівчина десь на самоті, сидить і чекає на тебе.– нарешті взяла себе в руки.

–Не чекає, їй є чим зайнятись.

–Мені теж, тому вибач, я пішла.

Я нахилилася до чергової партії дров і понесла їх до пляжу. Вогнище планується велике, ходити прийдеться кілька разів. І зіштовхуватись з сірооким теж та на щастя, на допомогу прийшов Дмитро. Від чого Матвій був явно не в захваті. Ми швидко справились із задачею і повернулись в дім, де дівчата ховали пиво в сумки-холодильники. Намічалась затишна вечірка. До нашої десятки долучиться ще двоє друзів Назара, які живуть недалеко.
 

Ми принесли з дівчатами ковдри, щоб вкриватись при потребі. Хлопці вже почали розпалювати вогнище. Я дивилась як сонце заходить за обрій, здається воно теж шкварчить, як деревина у полоні вогню, опускаючись у море. Небо набуло різних відтінків, від яскраво червоного до ніжно рожевого. Я вперше бачила його таким гарним.
 

Ми розсілись у багаття, кожен взяв по пляшці пива, окрім мене. Для мене була куплена кола. Випити хоч трохи алкоголю, означає бовкнути якусь дурницю при Матвії, а то ще гірше, щось утнути. Я попивала напій, розглядала людей навколо мене. Поруч були Зоряна з Тарасом, вони ніжно голубились сидячи на одному мішку. Я так рада, що в них все гаразд. Далі від них сиділи Назар з Кірою, вони не так давно разом, але схоже що підходять один одному. Мені подобається з яким бажанням він дивиться на свою «цукерочку», як він її називає. Поруч сидять двоє новеньких, ми встигли познайомитись(але я не запам'ятала імен).

Я поглянула прямо і зустрілася поглядами з Матвієм. Цікаво, давно він дивиться? Він посміхнувся мені, абсолютно не звертаючи, що йому щебече Аня. Мені одразу стало соромно, та погляд відвести я не змогла. Отак ми грали в «хто кого» передивиться. Я програла.

Я програла ще в ту мить, у клубі мого міста, коли так нечемно поводилась з ним. Програла, коли пішла з Дмитром на побачення, думаючи що це хороший шанс забути сіроокого. Самообман та й годі.
 

–Я сказала ТАК!– пролунало від Віри, яка щойно повернуласьв обіймах свого коханого.
 

Він зробив їй пропозицію на одинці, у моря, без зайвих вух. Я думаю так правильно, це ж мить між двома. Хоча гадаю, що якби пропозицію робив Дмитро, то це було б при всіх і скоріш за все в ресторані. А от Матвій...його намір навряд чи розгадала, я навіть не можу зрозуміти що він зараз робить. Хлопець досі дивиться на мене, подруга вже втратила інтерес і розмовляє з Вірою, яка присіла поруч.

А він не відриває погляду. Вечір проходив весело, коли всі були в зборі ми почали грати в «слова» та «правда або дія». Мені справді подобалось відпочивати з цими людьми. Часом я ходила гуляти в компанії до Ані, всі вони просто напивалися і розходились групками, а я твереза сиділа в кутку. Цим людям не обов'язково напиватись в негідь до забуття, щоб гарно провести час.

Через деякий час, в мене страшенно розболілась голова, чи від диму чи від напруження, все-таки день видався ще тою пригодою. Я не змогла більше терпіти й вирішила пройтись, Дмитро захоплений грою, не помітив мого зникнення. А от дехто інший наздогнав мене.

–Не боїшся одна гуляти?

–Не боюсь.– я тільки себе боюсь, поруч із тобою.

–Чому ти вирішила піти?

–Голова розболілась, схотіла піти трохи далі від диму.

–В мене є чудове зайняття, яким можна зняти головний біль і будь-який стрес.

Від цих слів в мене пересохло в горлі, думки сплутались, а я вклякла. А тоді він почав роздягатись. Самій соромно признатись, які сороміцькі думки мене відвідали у той момент.

–Чого стоїш? Пішли купатись!
 

Купатись? Мамочко рідна, купатись. Сміх та й годі. Це все лише твоя накрутка, твоя фантазія! Але від плавання я не відмовлюсь, вода зовсім тепла і мене вона заспокоює. Я знала шорти й футболку, під низом я досі мала купальник тому ступала уперед без вагань. Хіба що десь був черв'ячок, що гриз душу, як соковите яблуко. «Він чужий хлопець, він хлопець твоєї подруги» відлунням віддавалось в голові. Та море прийшло на допомогу і шумом хвиль знесло останні вагання. Я пішла уперед, де вже на глибині плавав Матвій.