Глава 15

«Ми їдемо до тебе».

Я дивилась на повідомлення і не могла повірити. Навіщо? Ну тобто зрозуміло, що тут море і мабуть, Аня продзижчала всі вуха хлопцю. Та узбережжя велике, чому саме до мене? Чи хочу я бачити подругу? Безперечно, мені її не вистачає. Чи хочу я бачити Матвія? На це питання я не можу відповісти. Свідомість каже, що потрібен час аби викинути його з голови. Та серце каже, що все не так просто і тьохкає разом з годинником, чекаючи кожну секунду до зустрічі.

Ми снідали в прибережному кафе. Я колупала свою кортоплю занадто довго, бо це вже помітила Зоряна.
 

–Ві, все добре?– витягла з міркувань.

–Ні, тобто так. Ну загалом, сюди їде моя подруга з хлопцем.

В цей момент мій телефон почав розриватись.

–Привіт!– в трубці дзвенів голос подруги.– Ми вже приїхали та ще не знайшли житло. А ти зараз де?

–Ми снідаєм в кафе «Альбатрос».
 

–О, ми якраз навпроти нього.

І дівчина обірвала зв'язок, а разом із ним обірвалось усе в мені. Мене почало кидати в піт, нервова напруга виросла максимально, хоча я так думала до того, як побачила сіроокого. Вони увійшли у двері й Аня підходила до нашого столика та я бачила це периферичним поглядом, бо весь інший був направлений на хлопця. На ЇЇ хлопця. Та він теж дивився прямо мені в очі.

–Привіт, подруго!– вона протягнула друге слово.– Ти не рада мене бачити?

–Вибач, я просто не виспалась.– усі дивились на «чужинців» і я зрозуміла, що маю їх представити один одному.– Знайомтесь, це моя подруга Аня і її хлопець Матвій.

Всі інші по черзі представились і вже за хвилину ми сиділи за одним столом. Сіроокий швидко влився в компанію і вже активно вів бесіду з Назаром і Миколою.
 

–І як ви тут?– спитала подруга.

–Чудово, плануємо поїздку на солоне озеро.– відповів Дмитро.

–Круто, а ми поки пошукаємо де зупинитись.

–Вам немає де жити? Залишайтесь з нами.– неочікувана заявка від Назара.

–Так немає ж вільних кімнат?!– ні-ні, тільки не це.

–Вже є!– посміхнувся Тарас і власницькі обійняв Зоряну. Вона лише знизила плечима, ніби «я все пізніше розкажу».

–Дякую за запрошення, не відмовимось.– цей голос віддавався вібрацією помоєму тілу.– Ми спонтанно вирішили поїхати і я не встиг знайти житло. В інтернеті майже нічого немає, вирішив шукати по місцю.
 

–Тут в основному приватні будинки і лише декілька пансіонатів.– відповів Назар.

Після сніданку ми вирушили в будинок. Я пішла допомагати Зорянці перенести речі до Тарасової кімнати.
 

–А тепер розповідай бігом!

–Вчора ми поїхали в місто, там великий клуб і він не схожий на той, де ми були вперше.– Зоряна зніяковіла.– Все таке гламурне і дороге. Купа красивих дівчат.

–Ти приревнувала?

–Так, але він сам дав привід.– продовжила свою розповідь.– Ми випивали всі разом, тоді інші пішли танцювати повільний танець, ми ж пішли до барної стійки , щоб замовити випивки. Я старалася поводитись ніби між нами нічого не було і бути не може, ми й не говорили до ладу. До мене підійшов хлопець, але я одразу його відшила. А згодом підійшла дівчина і почала загравати до Тараса.

В цей момент у дівчини навернулись сльози на очі. Я обійняла її та поцілувала в скроню.

–Все добре, зараз ви разом.

–Так, зараз все добре.– схлипнула блондинка.– А тоді він відповів на її залицяння. Я старалася триматися гордо, удавала ніби мені байдуже, а сама вже ридала в душі. Тоді він обійняв її та щось шепнув на вухо, на що вона засміялася. Я не витримала, вибігла з клубу і бігла не знаючи куди.

–Зо, це небезпечно! Ти ж в чужому місті, одна посеред ночі!

–Він мені те саме сказав,– посміхнулася дівчина.– Коли наздогнав через два квартали. Я кричала на нього, а тоді вліпила ляпаса.
 

–Справедливо!– я не стримала смішок.

–Він поцілував мене, отаку заплакану і роздратовану. А тоді сказав, що він спеціально робив усе аби вивести мене.

–Навіщо?– моєму подиву та обуренню не було меж, захотілось спуститись і надавати копняків Тарасу.

–Через мої слова про стосунки. Він сказав, що я мала сама зрозуміти, потрібен він мені чи ні.

–Потрібен?

–Як кисень. Я не знаю, що ми робитимемо з моїм навчанням на іншому континенті та я хочу бути з ним. Навіть на відстані. А що в тебе з цим Матвієм?

–Нічого.– я відповіла швидше ніж Зо закінчила своє речення.

–Зізнавайся! Я не осуджу!

–Я дурна. І закохана в хлопця подруги, маючи власного.