Глава 14

Я прокинулась одна в ліжку о п'ятій ранку. Не сказала б, що хочу бачити поруч Дмитра та якось дивно бути наодинці, все ж приїхали разом. Цікаво, де він спав, всі кімнати зайняті. Відповідь знайшла, коли спустилася на перший поверх. Він мирно спав на диванчику та в такій позі, що тіло були зігнуте в позі ембріона. Я розштурхала хлопця та відправила досипати в кімнату, після нього залишився стійкий запах перегару. Мабуть, вчорашні обмеження на нього не подіяли.
 

Я спустилася вже в купальнику, час насолодитись самотою з морем. Сонце лишень почало виглядати за обрію, фарбуючи, багряним світлом, пісок. Море здавалось таким тихим і спокійним, лише поодинокі хвилі розбивались у самого берега. Від цієї картини, я забула як дихати. Просто стояла і слухала найкращу музику у світі — природу. І так приємно, що на пляжі абсолютно нікого, можна проговорити воді усю печаль, вона зрозуміє. А як не зрозуміє, то все одно не осудить. Я так і зробила: розповіла про бабусю і як шалено я скучила. Мабуть, я погана донька, бо за батьками я менше тужу, а бабусі не вистачає найбільше. Вона була найрозумнішою з усіх людей, яких я знаю. Мала відповідь на всі запитання, не маючи вищої освіти. Вона завжди казала мені, що освіта і знання, то різні речі. І я знаю, що вона права. Диплом про закінчення ВНЗ можна купити, а от знання, як пластівці в голову не насиплеш.
 

А ще розповіла про Матвія, він досі сниться мені. Я знаю, що дурна. Сама придбала квиток до пекла, в мене певне, буде свій окремий чан. Та нічого не можу з собою поробити. Я згадую його запах, коли він наблизився, не можу описати. Не відчувала жодного разу подібного. Хлопці зазвичай або не пахнуть нічим, або ж надушаться так, що в носі лоскоче. Від нього ж віяло чимось приємним, трохи терпким із гірчинкою. А ще трохи м'ятною цукеркою. Ці спогади зігрівають і рвуть душу одночасно.
 

Але є Аня. І Діма...хоча тут вже не впевнена. Я так і не зрозуміла вчорашню його поведінку та мені здається, я буду рада, якщо ми залишимось друзями.
 

Я пірнула у воду, бо очистивши душу, схотілось очистити тіло. Вода ще прохолодна, злегка покусує мою шкіру. Та стараюсь я не помічаю цього. В мене не так багато часу тут, не знаю, коли знову зможу приїхати до моря. Лише точно знаю, що повернусь сюди.
 

На кухні вже поралася Зоряна. Пахло оладками і я не помилилась. Це ж треба, мати стільки натхнення, готувати на вісім осіб. Навіть я не маю такого завзяття до кулінарії.
 

–Доброго ранку, Зо!

–Доброго, моє руде сонечко! Допоможеш?

–Звичайно! Що ж ти за всіх віддуваєшся?

–О, та ти що? Я обожнюю готувати! Колись я відкрию свій ресторан у столиці і буду там Шеф-кухарем.

–Це прекрасна мрія, сподіваюсь колись ти запросиш мене, відвідати його. Як назвеш?

–Я ще не придумала, в мене є концепт самого закладу та над назвою досі думаю.

–Круто!  А на кого ти навчаєшся в Америці?

–Мистецтво ділового адміністрування та управління. Мені пощастило, я навчаюсь в Бей Атлантік. Там дуже серйозна програма, одна з найкращих у світі.

–Тобі не сумно там?

–Повір, навчання там дуже складне.– вона розміялася.–Та інколи я сумую по дому. Сумую за Назаром і його постійними зйомками. Знаєш, коли він починав, усі кепкували з нього. А тепер він один з самих популярних тревер-влогерів на ютуб.

Ми приготували оладки чи то панкейки, як їх назвала Зоряна(на смак вони дійсно відрізнялись). Поставили кавоварку готувати каву. Нарізали фруктів, з усіх шафок познаходили джеми, мед і різні соуси. Засервірували стіл. Вже збирались йти з каструльною та половником, будити, як барабаном. Та на благо компанія почала сходитись, хоча нагадувала радше сонних мух, пізнім вересням. Ось так ми поснідали.
 

Дмитро поводить себе дуже дивно, ніби то намагається до мене ближчим бути, але в той же момент уникає. Я не стала нічого питати, не будем же виясняти стосунки при всіх. Та до обіду, здається він вирішив власну дилему, бо вже лащився, як кіт до горщика сметани. Мені соромно за свою поведінку, тому від його уваги не відмовлялася.
 

День ми провели на пляжі, я добряче засмагла, потрібно будем змаститись кремом, аби не пекло. Та мені весело в цій компанії, вони круті люди. Кожен по своєму. А Зоряна стала вже дуже близькою для мене, за якісь три дні. Мабуть, «твої люди», вони одразу западають в душу.

На завтра запланована поїздка до солоного озера. Через ґрунти воно всотало солі та тепер її концентрація, майже як у мертвому морі. Не можу повірити, що після завтра ми вже їдемо. Я б хотіла зостатись тут, але потрібно працювати.

Ввечері всі знову запланували до клубу, але вже в місто. Я вже хотіла запропонувати роль водія та Діма сказав, що ми лишимось вдома. Він приготував нам вечерю: спагеті з соусом болоньєзе. Це було справді смачно. Ми спілкувались, ніби не було тої розмови на пляжі. Лежали на диванчику, я між його ніг, у вітальні і дивились якийсь фільм із Дуейном Джонсом. Він гладив моє волосся, цілував скроню. Тоді його рука плавно ковзнула до моїх грудей. Цей жест не був сексуальним, скоріш неусвідомлений. Та на пестощі реагує моє тіло. Я звичайна дівчина, яка збуджується, коли зачіпають її ерогенні місця. За кілька хвилин Дмитро усвідомлює свої дії і мою реакцію на них. Сідницями відчуваю, як поступово збільшується його збудження. Повертаюсь обличчям до нього і швидко цілую, я не хочу бачити його обличчя. Боюсь, це все зіпсує. Його запах... запах солодкий, деревини. Це запах парфумів, він йому зовсім не личить та він завжди добряче поливається.