Глава 11

Час тягнеться так повільно, що хочеться рвати волосся на собі. До поїздки лишалося десять годин. Так, я рахую...рахую кожну секунду цього довбаного, робочого дня. За останні півтори години не було жодного відвідувача, так і хотілося зачинити заклад і дременути додому. Сумка зібрана, тому лишається лише виспатись, бо виїзд о шостій ранку. Дорога займе близько п'яти годин, та Діма сказав, що якщо підпрягтись, то доїдемо за чотири.
 

Від несподіваного звука дверей, що відчинялися, я сполохалася. Та коли побачила хто переді мною стоїть моя палітра емоції була заляпана. Сіроокий посміхався мені своєю фірмовою посмішкою і я не втрималася, посміхнулась у відповідь. До біса, нехай він хлопець моєї подруги, невже я не маю права посміхатись? Ох, аби ж мій вишкір, не видав істинні почуття. А якими вони є? Я сама собі забороняю відповідати на це питання. Він чужий хлопець, ба більше, він хлопець моєї найкращої подруги. Я скоріше пальця собі відкушу, аніж зроблю їй боляче. Вона вдосталь настраждалася, бувши донькою алкоголіків.

Та й що я собі вже навигадувала? Ну прийшов у заклад, де я працюю. Ну демонструє білосніжний ряд зубів. Це хіба привід накручувати якісь дурнуваті думки?

–Скучила за мною?– добре, а оце вже привід.

–Не було коли, як бачиш, працюю.

Він повернувся до пустого залу, де не вистачало лише перекотиполе, як у вестернах і засміявся.

–Я бачу, працюєш, не покладаючи рук.

–Це лише зараз так, просто вже вечір тим паче неділя, усі по нічних закладах збираються.

–Ти дозволиш провести тебе додому?

Він сперся на стійку та був занадто близько. Я добре відчувала приємний, трохи терпкий запах чоловічої шкіри в перемішку з м'ятною жуйкою. Від цих ароматів, думки в голові вишикувались солдатиками в рядок і кроком руш пішли з моєї рудої голівоньки. А десь нижче пупка занило так, як ніколи. Та саме це дало мені рятівного пенделя, бо я згадала про Дмитра, якого ніколи так не бажала. Навіть притискаючись до його тіла та цілуючи його вуста.

–Я не думаю, що це сподобається твоїй дівчині...

–Ти про це, то...– але він не встиг договорити, я не хочу нічого чути. Може ти, сіроокий і звик грати за дві команди, та я близьких не зраджую.

–І мій хлопець прийде по мене, ми завтра їдемо на море.

Не знаю навіщо сказала останнє, мабуть, показати, що наші стосунки серйозні. Бо ж хіба то не серйозно, коли двоє проводять відпустку разом? На його обличчі чітко читалося розчарування та було ще щось, я не могла уловити.

–Що ж, вдалого відпочинку. Сподіваюсь, ми скоро зустрінемось.

Він підморгнув мені й вийшов геть. Я стояла , як вкопана, ще з хвилин п'ять. Моє тіло просто відмовлялося рухатись, а думки, які нещодавно крокували з моєї голови, просто бігали по ній в повному хаосі. Що це взагалі було? Я явно дала зрозуміти хлопцеві, що не ведусь на нього(якби не хотілося), а він бажає скорої зустрічі та підморгує мені? Я звичайно усвідомлювала, який він павич та схоже, він ще той бабій. Хоча серце кричало на мене «ти помиляєшся», та факти були на головній сторінці видання.

Поки я собі розмірковувала, час до закриття промайнув одним зморгуванням очей. Я закрила пекарню, попередньо поховавши всі тортики до великого холодильника. На жаль(чи на щастя?) мене ніхто не зустрічав, та це дало мені змогу далі гризти себе з середини. Дарма я не скорпіон, гарно справляюсь з самобичуванням. Моє «якби» вже проїло мене з середини. Вивертає від самої себе...дожились.

Аня сьогодні працює, Толік напевно також. Вдома тихо і самотньо, ненавиджу це. Колись я вирішусь і заведу собі собаку. Я давно вже мрію про неї та боюсь цієї відповідальності. Пес, це ж справжня дитина, яку потрібно виховувати та доглядати, просто любити замало. Бабуся завжди говорила, що спочатку треба навчитися брати відповідальність за себе і свої вчинки, а тоді вже тварин заводити. Я з нею цілком згодна.

Виставив будильник на п'яту тридцять, я пішла в душ. Потрібно помити голову і поголитися, є безперечний плюс в моїй рослинності на тілі — повільний зріст і світле волосся, абсолютно повсюди. А от сушка копна, ще те випробовування на стійкість. Воно не курчаве, скоріше пухнасте із великими завитками на кінчиках. Єдине, що допомагає, це дитячий спрей, для неслухняного волосся. Тому я завжди пахну суницею. Я вже сховала новеньку пляшечку у дорожній сумці. Пам'ятаєте таку дитячу забавку «три речі які візьмеш з собою на безлюдний острів»? Так от, цей засіб один із них і байдуже на сірники чи сокири, які справді там знадобляться.

Коли усі приготування були завершені, годинник вказував на десяту вечора. Я планувала лягти трохи раніше, проте тепер зможу одразу побігти до моря. Діма сказав аби я не турбувалася, про те, де ми будемо дити. Та я мріяла лишень ближче до шуму хвиль.
 

Я встала на диво легко, хоча майже не спала всю ніч, через нерви не спалось. Умилась, поїла і вийшла до входу в парк, де вже стояв мінівен «Citroen» на вісім місць. Мене трусило, коли я підійшла до компанії, яка вже грузила валізи до багажника.