Глава 6

Ранок почався з того, що я спізнююся на роботу, таке рідко трапляється зі мною. Я не люблю спізнюватися рівно на стільки ж є, як і приходити раніше. Але сьогодні щось пішло не так. Натягнула футболку, лосини та заплела косу. Часу на сніданок немає, добре що в пекарні можна поїсти, якщо за столиками нікого.

Влітала в пекарню за три хвилини до відкриття під роздратований погляд адміністратора.

–Я не запізнилася! – чогось виправдовуюсь.

–Тільки спробувала б! – фиркнула і пішла в комірчину під назвою «кабінет».

Ранок завжди важче, всі поспішають на роботу і хочуть кави.  Я не люблю її готувати, це досить складно. Інша справа чай, пакетик вкинув в окріп і бац, все готово. Але люди вважають що саме кава пробудить їх після безсонної ночі.  Не знаю кого як, а мене навіть енергетики не бадьорять.  Ось і зараз майже засинаю на ходу. Пів на десяту, потік кавоманів закінчився. Нарешті поснідаю, якщо звільняться столики. Не люблю цих «сидунів» візьмуть булочку і сидять по пів дня, телефони заряджають.  На вулицю йдіть, ранок ЧЕРВНЯ! Та ж ні, сидять далі. Я вже проклинаю ті розетки, які розташовані біля кожного столика.

Одинадцята двадцять — діти нарешті пішли. Спасибі якраз обід через сорок хвилин. На телефон прийшла смс від Діми:

«Скоро зайду на каву.»

Відмінно, можу зняти форму і пообідати з ним.  Добре, що роздягальні тримаю «про запас» футболку.  Через тридцять хвилин приходить Оля, вона працює в іншій зміні, але буває ми міняємось і потрапляємо в одну зміну. Вона дівчинка класна, не дивлячись на те, що досить пишна її це не псує.  А ще з нею не буває сумно, напарник мій зануда і ми не раз просили адміністратора нас поставити разом, але бачте потрібно щоб було «хлопчик-дівчинка».  Навіщо?  Та хто його знає, важке ми не тягаємо.  Ну загалом, добре хоч змінюватися іноді дозволяють.

–Привіт Вась!  Рада тебе бачити, до речі вчора приходив хлопець, питав коли ти будешь.– навіть слово не дасть вставити.

–А що за хлопець то? – не вірю що сіроокий.

–Ох, ну красунчик такий, високий.– все ще не вірю.– І очі у нього гарні, сірі такі.

Я стою в легкому ступорі, чому вчора? І чого хотів?  Висловитися, яка я грубіянка? Що думав три дні про це?

–Слухай, я сказала що сьогодні ти будеш.  Дарма напевно? – по моєму обличчю все написано?

–Так ні все нормально.  Це клієнт наш, я навіть імені его не знаю. – В цей момент Оля блідне.

–Вась, а твоє він знає?

–Ні, а що? – я розумію куди вона хилить.

–Пробач мене, він так прозаїчно про тебе говорив, що я перепитала «Вася?».

–Прозаічно.– видихаю, моє безглузде ім'я не розкрито.  Як тільки я прийшла сюди працювати, гримза представила мене всім саме «Весна» хоча я попросила цього не робити, напевно тому я називаю її саме так. Ну не в обличчя, звичайно.

–Я подумала ви знайомі, він так посміхався коли питав.

–Нічого страшного, він все одно міг його почути від кого-то.– в цей момент мій живіт заурчал як двигун спортивної тачкі.- Оль, я ще не снідала і до мене знайомий підійде, я посиджу у нас тут.

–Так, без проблем, тільки перевдягнись, що б гримза не сварилася.– що ж, прізвисько вже закріпилося.  Втім, варто бути людиною, що б тебе так не називали.

Я натягнула зелену футболку, кепку скинула, косу вирішила залишити як є.  Я взяла собі шматочок фінського пирога і м'ятний чай, присіла в очікуванні Діми.

–Ти вже приступила до обіду? – почула голос хлопця.

–Пробач, я ще навіть не снідала.– може варто було почекати, але голод вже давав знати про себе слабкістю в ногах.

–Та все нормально, я зараз собі щось візьму.

Це «щось» виявилося типовим його замовленням.  Я навіть посміхнулася і він це помітив.

–Знаєш, у нас є багато різної смакоти, крім цих булочок.

–А ти бачила що я замовляв раніше? – він посміхнувся і швидше за все, трактував мої слова інакше. Я просто уважна, та й людей які роблять замовлення, одного і того ж, не так багато.

Довго засиджуватися я не можу, так що доївши свій сніданок/обід, я попрощалася з хлопцем.  Не встигла повернутися на своє робоче місце, в дверях мене чекав сюрприз.