Глава 3

Ранок добрим буває, якщо у тебе вихідний.  Але це не про мене, мені ще сьогодні працювати та завтра відпрацьовувати борг напарниці. Так що всі вихідні я в булочній.  Хоча гріла мене надія, що сьогодні зайде той самий красень, який снився мені вночі.  Не подумайте, вони не еротичні, мені снилися його очі.  Я пам'ятаю одну розмову з мамою, я тоді сказала, що у мого чоловіка будуть сірі очі з темними крапочками. Я не пам'ятаю, про що ми говорили, я навіть маму особливо не пам'ятаю.  Але цей момент зі мною все життя.  Я так і шукала ті сірі очі, навіть думала знайшла, але все виявилося не як у казці.

Ми зустрічалися пів року, мені тоді шістнадцять було, і він був моїм ідеалом, на той момент. І все б начебто нічого, але він кинув мене після того, як ми переспали, сказав що не підходжу йому в «цьому плані». Дурепою я тоді була, адже проплакала цілий тиждень, а ще довше думала, що я якась не така. Ось вміють же мудаки, вселити невпевненість. Після нього не було сірих очей і мудаків, на щастя, теж не було. 

Був Пашка, хороший такий. У кіно мене водив і МакДональдз, але очі у нього зелені. Це не було аргументом в нашому розставанні, ми просто занадто хороші друзі виявилися, але момент з очима все одно десь був каталізатором. Ми до цього часу дружимо, тільки він тепер хлопець столичний. Аня говорила мені що я повинна триматися за нього, мовляв, він із забезпеченої сім'ї та й сам весь такий інтелігент. Але справа ж не в сім'ї або грошах, любові не було. Навіть закоханості. У Ані є такий заскок, начебто на сестру не схожа, але як і вона вважає, що хлопець повинен бути не бідним. Хоча кожному своє, може вона має рацію.
 

Обличчя змінюються один за одним, я не розглядаю, бачу лиш постійних. Знову бабусечка з сусіднього будинку, онуки приїжджають з іншого міста майже кожні вихідні й кожен раз вона бере мій улюблений пиріг. Якось вона зізналася, що говорить їм, ніби сама його готує тому, що у неї танці займають весь вільний час. Уявляєте, бабусі за сімдесят, а вона танцями займається і не з молодості, тоді ніколи їй було, а як на пенсію вийшла. Ось це я розумію «Світова бабуля».

–Здрастуй дорогенька! – як завжди красива, в білій блузочці та з рожевою помадою на губах.

–Доброго дня, Вам як завжди, шарлотку з яблуками?

–Ще й пиріжки зі сливою, п'ятнадцять штучок.  Онуки їдуть з нареченими, буде їм перший тест.

–З'їдять чи ні?

–Здадуть чи ні.  Я вже вп'яте підкладаю пакет з вашого магазину, а вони все примовляючи  «бабуля, твої пироги найсмачніші». Наче мені більше нічим зайнятися, окрім як пироги випікають. Я ось на аквааеробіку записалася, з понеділка піду. А вони нехай пироги до чаю возять.

–Знижка за оптове замовлення плюсуется в загальному чеку.– посміхаюся, хочу бути такою ж бабусею, а не гримзою під під'їздом.

Чую як відкриваються двері, але стою спиною, замовлення збираю. А коли розвертаюся то натрапляю на сірі очі, які мені снилися. Це знову він. Пів дня прочекала... Але ж він не постійний покупець, другий раз прийшов. А я чекаю як дурна, щоб знову заглянути в них. Тону, знаю що так говорять про сині очі, але саме це я відчуваю по-справжньому.

–Душенько, хлопчина звичайно симпатичний у тебе, але я поспішаю, внуки скоро будуть.

Червоніючи я пробиваю замовлення цієї, як мені вже здається не такої й класної, бабусі. Краєм ока бачу, що він посміхається. Блін, що мені тепер йому сказати? Спасибі, бабусь, додала клопотів.

Віддаю замовлення і вона йде розплатившись.  Тільки після цього він заговорив.

–Що, вже про мене бабусям знайомим розповідаєш? – не стираючи з лиця посмішку на «тридцять два».

–Було б про кого разповідати.– бурчу я, що він про себе думає? Напевно самооцінка зашкалює.

–І завжди ти грубиш відвідувачам? – не припиняє він.  Але що це, перейшов на «ти»?

–Тільки з таким самозакоханими нарцісам. –ой, що ж посмішка то сповзла. Ото ж бо, сіроокий.

–Мені той самий пиріг і ромашковий чай.

–«Той самий»це який?  Ви ж не постійний покупець, щоб я запам'ятала.

–Рибний пиріг, фінський здається.– чомусь вимовляє знову з посмішкою. Що його так повеселило?

Віддаю замовлення. Вирішила не дивитися на нього, нічого підживлювати його «его». Благо в суботу забігають один за одним і за столиками часто сидять, так що роботи вистачає. Тим паче, що мій напарник не надто активний до роботи. Але все ж іноді поглядаю на хлопця. Сьогодні в шортах карго і футболці, що обтягує кожну випуклість, здається сном про очі сьогодні не обійдусь. Такий рельєф м'язів, що хочеться підійти та вкусити.

–Милуєшся?