На лінії вогню

Грудень увірвався в шкільні будні разом із різким колючим вітром і традиційним запеклим турніром із баскетболу між дев’ятими та одинадцятими класами. Того дня стіни спортзалу буквально здригалися від тупоту кросівок, різких свистків фізрука та оглушливого крику вболівальників. Зал був забитий ущент. Старшокласники поводилися господарно й зверхньо, а дев’ятикласники , відчайдушно вигризали кожен м’яч, намагаючись довести, що з ними варто рахуватися.

Лія сиділа на верхній лаві трибуни. Вона не дуже розумілася на правилах, але стежила виключно за Костею. Його русяве волосся змокріло від поту, футболка прилипла до спини, а в очах палав такий затятий азарт, якого вона в ньому ще ніколи не бачила. Гра йшла на рівних, і це відверто бісило одинадцятикласників. Головним їхнім форвардом виступав Влад — похмурий, високий і міцно збитий хлопець, якого через жорсткий характер та важкий погляд побоювалася вся школа. Влад звик перемагати будь-якою ціною.

За дві хвилини до фінального свистка Костя перехопив м’яч і стрімко рвонув під кільце старших. Юркий і швидкий, він майже обійшов Влада. Розуміючи, що малий зараз заб'є вирішальний гол, Влад пішов на відвертий і жорсткий фол — він із розмаху підставивши лікоть направленно вдаривши прямо Кості в обличчя.

Глухий удар прийшовся в перенісся. Костя відлетів назад і важко впав на заножений паркет. З його носа миттєво хлинула кров, бруднячи білу форму.

Спортзал шоковано ахнув, а в наступну секунду вибухнув криком. Дев'ятикласники миттєво кинулися стіною на одинадцятикласників. Зав’язалася люта штовханина. Важко дихаючи, Костя намагався підвестися, утираючи обличчя передпліччям, а Влад, виставивши лікті, збирався знову рушити вперед.

Лія сама не зрозуміла, як опинилася внизу. Страх за Костю виявився сильнішим за глузд. Вона прорвалася крізь натовп розлючених, спітнілих хлопців і заступила собою Костю, який тільки-но підвівся на одне коліно. Лія з усієї сили вперлася долонями у груди високого Влада, змусивши його відступити на крок.

— Ти що твориш?! Схибнувся?! Це ж просто гра! — її крик прорізав загальний ґвалт. Натовп навколо них на мить заціпенів.

Влад розгулено завмер, опустивши піднятий кулак. Його темні очі опустилися на дівчину. Перед ним стояла дев'ятикласниця, чий погляд палав таким гордим, праведним гнівом, що у хлопця на секунду перехопило подих. Влад звик, що дівчата в таких ситуаціях пищали або ховалися, а ця була готова битися з ним прямо тут, захищаючи однокласника. На її обличчі не було страху перед його авторитетом. Його звична цинічна посмішка повільно зникла, поступившись місцем німому подиву й повазі.

Не звертаючи більше уваги на старшокласників, Лія опустилася на коліна перед Костею.

— Костю! Тобі дуже боляче? Тихо, не крутися, — її голос миттєво змінився, ставши трепетним і повним переляку.

Вона швидко витягла з кишені хустинку й обережно почала витирати кров із його обличчя. Костя дивився на неї знизу вгору, важко дихаючи через рот. В його погляді, попри біль, прочитувалися ніяковість і вдячність. Навколо них зник увесь світ з його галасом і свистками вчителів.

— Я в порядку, Ліє... — тихо прошепотів він, обережно перехоплюючи її руку своєю гарячою долонню. — Не хвилюйся, це просто ніс.

Поки фізрук та завуч із криками розганяли команди, Влад стояв осторонь, байдуже слухаючи догани. Його погляд був прикутий до Лії, яка допомагала Кості піднятися і вела його до медпункту.

Через кілька днів Влад випадково побачив Лію після уроків у бібліотеці. Він зайшов туди лише тому, що не хотів чекати початку свого тренування в галасливому коридорі. Розлігшись на парті він закрив очі. Раптом за одним зі стелажів почулася розмова.

— Я поверну книгу, щойно знайду гроші на нову, — тихо, але впевнено говорила Лія.

Бібліотекарка лише важко зітхнула:

— Ліє, ти ж знаєш правила.

Будь-хто інший на її місці почав вигадувати б виправдання або шукати винних. Але дівчина лише спокійно кивнула:

— Знаю. Якщо книжка була в мене, значить відповідальність теж моя.

Вона сказала це без жодної образи. Влад мовчки спостерігав за нею з дальнього ряду столів для читання. У його компанії всі завжди скидали провину на когось іншого звинувачували вчителів, батьків чи обставини. А ця дівчина просто брала відповідальність на себе. Чомусь саме ця її риса закарбувалася в його пам’яті найсильніше.

З того дня він почав помічати її в коридорах. Стежив на перервах, ніби невзначай опиняючись поруч. Щоправда, стикаючись із ним очима, Лія миттєво ставала жорсткою і неприступною. Вона не мала нічого спільного з дівчатами з його оточення. Вона була іншою.

Він також помітив, що Костя  постійно крутиться біля Лії: то проводжає після уроків, то щось емоційно розповідає на перервах, змушуючи її посміхатися. Ця картина чомусь почала дико йогодратувати. Щоразу, бачачи їх разом, Влад відчував глухе роздратування, хоча сам собі не мігдати точної відповіді  чому саме його це так обурює.

Того ж тижня Влад повернувся додому пізніше, ніж зазвичай. Його батько сидів у кабінеті за масивним письмовим столом, переглядаючи документи.

— Чув, ви ледве не програли дев’ятикласникам, — холодно промовив він, навіть не підводячи голови.

— Ми виграли, — коротко відрізав Влад.

— Але ледве.

Влад промовчав, стиснувши зуби.

— Переможців поважають за силу. Слабких — жаліють. Запам’ятай це.

Батько знову заглибився в папери, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Влад вийшов із кабінету й важко сперся плечем об стіну в темному коридорі. У школі його боялися й поважали. Удома ж він постійно чув, що недостатньо сильний, недостатньо жорсткий.

Раптом він зловив себе на думці, що заздрить Лії. Вона була єдиною людиною, яку він зустрічав останнім часом, що не намагалася нікому нічого доводити і все одно залишалася внутрішньо сильною.

Уся ця прихована увага Влада до «новенької» дуже дратувала Юлю. Вона щосили намагалася переконати себе, що все ще контролює ситуацію. Одного дня, після репетиції шкільного концерту, вона спеціально підстерегла Костю біля актової зали.