Моє маленьке життя
Очі-вуглинки
Прокралося світло. Ці ноші були іншими — зручнішими. Тіла я майже не відчувала, наче воно залишилося десь там, у старій машині «швидкої». Жодних відчуттів, лише очі палали, наче розпечене вугілля.
Блим-блим-блим… Повз мене стрімко летіли плафони чистого, світлого коридору. Я бачила метушню навколо, відчувала її шкірою, але чомусь зовсім не чула звуків. Світ став німим кінофільмом.
Раптом наді мною спалахнули величезні лампи. Сліпуче, нестерпно яскраво. Мене роздягали. Холод… Невже я знову почала щось відчувати? Люди навколо нагадували інопланетян: з голови до ніг у дивному одязі, обличчя закриті масками. Я бачила таке вперше.
— Потерпи, — промовило обличчя, що схилилося до мене.
У цього чоловіка були великі руки, але дуже добрі очі. Він обережно надягнув мені на обличчя маску.
— Зараз зроблять укол, і скоро стане зовсім не боляче, — прошепотів він лагідно.
Я хотіла сказати йому, що мені й так не болить, що я взагалі нічого не відчуваю… але слова застрягли в горлі. Повіки стали важкими, світло ламп почало розмиватися. Я засинала.
#1009 в Сучасна проза
#659 в Детектив/Трилер
#249 в Трилер
Відредаговано: 02.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
