Розділ 11

     Фелінай мовчки кинувся бігти до дракона. Я рушила слідом. Звісно, можна було використати портал, але ми обоє знали, що так існувала б ймовірність, що ніхто з нас не повернеться додому. Адже вогонь дракона здатний зіпсувати портал і той, хто в ньому знаходиться, застряє у просторі та часі, не в змозі потрапити до жодного з мільйонів світів.

-    Агов. Спинися. Давай поговоримо. Поясниш, чого ти хочеш та чому взагалі це робиш. Ти ж руйнуєш життя ельфів,- захекано говорила я, коли ми наблизилися. Мені було відомо також, що дракони не люблять говорити про свій справжній вік та люблять, коли до них звертаються так, наче вони твої давні товариші. Дивно? Всяке буває в житті.

-    Навіщо мені взагалі з тобою говорити?- проревіло чудовисько.- Я – Квейдолайн, слуга Морока, прийшов сюди, щоб знищити ваше королівство назавжди.

-    Але ж завжди можна домовитися. Навіщо тобі руйнувати сотні невинних життів,- не здавалася я.

-    Кому потрібні ваші подачки. Ви – ніщо. Телерія вже давно втратила свою колишню міць, а тепер, ще й коли тут немає правителя, то поготів.

-    Ну хоча б щось я можу зробити?- промовила я, готова була виконати будь-яке прохання.

-    Ну добре,- відповів дракон, а його пащеку осяяв злісний вискал.- Можеш зробити дещо. Якщо ти, прямо зараз, вирушиш до головного замку, взявши з собою двох перших зустрічних істот жіночого роду, то я повернуся до свого королівства та більше ні я, ні хтось інший з мого роду, вас не потурбує.

-    Домовилися,- без зайвих роздумів промовила я. Якщо завдяки цьому вчинку вдасться врятувати Телерію, зроблю це без вагань. Але, що буде з моїми супроводжуючими? Як я зможу зустріти двох королев по дорозі до замку, якщо їх у моєму королівстві взагалі немає?

     Сотні думок клубочилися у моїй голові. А я все ближче підходила до гострих шпилів головного замку. Навколо не було ані душі, тому починала хвилюватися, чи взагалі когось зустріну. Лише каракал невідступно слідував за мною, посилаючи подумки сигнали, щоб я заспокоїлася. Але мені було не до цього, тому майстерно їх блокувала та продовжувала думати про те, що буде далі.

     Раптом поруч почулися чиїсь схвильовані голоси. Я завмерла та почала думати, що робити, але план, вироблений в голові, виконати не встигла б, адже дві постаті вже виходили з-за дерева.