Розділ 8

-     А поки тобі нічого не потрібно зробити?- запитала Есмеральда, явно натякаючи на щось.

     Я поглянула на себе, повертіла руками перед собою, знову підійшла до дзеркала у своїй кімнаті. Відображення було таким же, як і тоді, коли потрапила сюди. В кімнаті також було все необхідне. Якщо щось би було потрібно, скористалася б магією або звернулася до когось з тих, хто працює у палаці.           Поки не хотілося називати їх підданими, адже не була впевнена стосовно того, чи хочу бути королевою або чи взагалі зможу це зробити. Адже, щоб зійти на престол, потрібно було пройти до головного замку. А умови там вкрай непрості. Доведеться попросити допомоги Елі, коли її коронують. Але, як бути з другою королевою? Кого попрохати? Кортні ж проголосять лише вищою принцесою.

     Точно. От про кого говорила Есмеральда. Вони ж хвилюються за мене. А я тут собі спокійно проводжу час, не думаючи ні про що.

-    Яке заклинання я можу використати, щоб повернутися до них, а потім знову сюди?- запитала в нянечки, а її посмішка сповзла після мого запитання.

-    Ти не зможеш більше цього зробити,- тужливо промовила вона.- Це дуже тяжке заклинання, яке здатне подужати лише королева Телерії, а ти поки лише принцеса.

-    А як же тоді дівчатам вдалося відкрити портал вже сюди?

-    Хіба вони не готуються до підвищення свого статусу? Та і їх двоє, тому сил набагато більше було. А ще й заклинання, мабуть, не звичайного телепорту, судячи з твоєї реакції, коли ти сюди потрапила.

-    Але, що ж я можу тоді зробити? Вони ж напевно місця собі не знаходять,- продовжувала стурбовано ходити по кімнаті.

-    Є один вихід,- посміхнулася Есмеральда.- В кожної ельфійки з поважного роду, є сімейний артефакт і його охоронець – тваринка, яка найближче до душі всій родині. Зазвичай він зберігається під вартою у якомусь склепі, щоб кожен у сім’ї міг повноцінно ним користуватися й завжди знав, де він знаходиться. Проте у твоєму випадку, ми прямо зараз підемо й прив’яжемо артефакт до тебе.

-    А.. Морок? Хіба він не мій родич?

-    Так. Але дуже далекий, тому не береться до уваги. В нього є свій артефакт – тисеракт. Він дуже потужний, тому такий у нього й охоронець – чорний лев. До речі, через спорідненість, ваші тварини дуже схожі за своїм типом. Одним словом, зараз сама все побачиш.

     За хвилину Есмеральда перенесла нас до красивого будиночка, який був розташований на узбережжі неймовірного озера. Але це був не звичайний дім, адже за своїми розмірами, він легко міг позмагатися з палацом у Вільдорані, який був трішки більшим навіть за тутешній основний.

      Мій захват складно було описати словами. Це місце було настільки рідним для мене, що палаци здавалися немов якимись готелями, в яких жила проїздом. До того ж це складно було назвати «палац», адже це був справжній лісовий будинок. Дерева тут заміняли стіни і їхні вітки спліталися та утворювали стелю, а величезними вікнами були невеличкі вертикальні ставки, які підтримувалися в такому стані магією, яка так і витала повсюди.

     Саме тут я змогла немов розправити крила, відчути, що знаходжуся там, де повинна була. Мені хотілося пробути тут вічність.

-    Ходять легенди, що у давнину тут жили предки Елве. Вони ще не були такими ельфами, як ми їх бачимо зараз. Це була просто суміш всіх істот, яких ми знаємо зараз. Вони володіли однаковими навичками та мали всі особливі здібності, які мають мешканці всесвіту. Життя їх нагадувало казку, сповнену лише радісних митей. Але навіть сюди прийшла біда. Стейли – так звався цей народ, не хотіли мати однакові права та повноваження. Розпочалася боротьба. Сили природи вирішили покласти край всьому цьому та викликали сплеск сили, могутнішого за який не було ніколи на світі. Він розділив істот на різні раси та дав повноваження найрозумнішим та наймилосерднішим. Так і утворилися королівства,- пролунав невідомий голос.

-    Хто це сказав?- голосно запитала я, у відповідь отримавши здивований та водночас вражений погляд Есмеральди.