Розділ 6

              За цей час, поки Есмеральда розповідала мені про все на світі, ми встигли вже пройти численними коридорами замку та вийти з нього. І, коли я обернулася, щоб побачити, як він виглядає ззовні, то була надзвичайно приємно вражена.

              Хоча я ще й досі не звикла до тутешньої архітектури, не змогла не замилуватися власним замком. Він був білосніжного кольору, з блакитнуватими вежами та башточками. А з усіх боків його вкривала різноманітна зелень та робила схожим на величенький лісовий будиночок.

              Але не тільки замок виглядав так чарівно, а й все, що було навколо нього.

              Так вже вийшло, що замок стояв на підвищенні. Звідти спускалися головні сходи, які вели до різних алей квітів. Вони були розташовані немов шарами й включали абсолютно всі кольори. Я стояла і вражено дивилася на них, тим часом як Есмеральда пояснювала, чому вони розташовані саме в такому порядку та які з квітів кому належать.

              Я ж не надто звикла до тутешніх назв родів та самої побудови імен, тож змогла запам’ятати лише те, що перші ростуть проліски, бо це квіти, які підсилюють магію самої королівської родини Телерії. Хоча нас і залишилося лише двоє, але квітів було справді безліч.

              -   Сюди постійно приходять небайдужі ельфи та охороняють квіти від нападів зловмисників,- додала Есмеральда трішки згодом, після того, як завершила розповідати про всі ельфійські роди.

              -   А хіба в них немає ніякої своєї роботи?- здивувалася я.

              -   Звісно, що є, але квіти для ельфів – це святиня. Якщо їх не буде, то наша магія буде на мінімальному рівні, що незабаром зробить з нас звичайних людей.

              -   Тобто без магії ми станемо такими, як і всі. Зміниться навіть наша зовнішність. І при цьому в результаті ельфів не зможуть впізнати навіть найближчі родичі,- продовжила розповідати нянечка.

              -   Навіть не уявляла, що таке може бути,- здивовано прошепотіла я. І це було чистісінькою правдою.

              -   До речі, про зовнішність,- раптом пригадала свій новий образ, який побачила в дзеркалі своєї дитячої кімнати.

              -   Точно. Я ж тобі повинна була розповісти це ще на початку. Щось я стала геть забудькуватою,- почала бідкатися Есмеральда і після мого нагадування таки розповіла, що до чого.

              -   Коли нащадка королівської династії відправляють на Землю, навіть знаючи, що він під охороною спеціального наглядача,- розповідала Есмеральда.- Ми не впевнені, що дитина буде у безпеці. Саме тому доводиться змінювати зовнішність принца або принцеси. Тільки так ми можемо бути впевнені, що зробили все можливе. Ну, а коли дитина повертається до рідного замку, то її зовнішність автоматично повертається. А точніше, скасовується маскувальне заклинання.

              -   Ого,- сказала я, але мене вразило не те, що я дізналася, а величезний дракон, що на секунду закрив собою весь небокрай і утворив значну тінь.

              -   Так, забула сказати,- посміхнулася Есмеральда, простеживши за моїм поглядом.- Тут також є й дракони. Вони – охоронці квітів. Дракони прилетіли на наше планету вже доволі давно і завжди захищали наше королівство так, як власне. Але…- затнулася на секунду нянечка.

              -    Що але? З ними щось не так?- не стрималася від запитань.

              -   Так. Вона звісно дуже добрі, але володіють значним недоліком. Вони легко піддаються впливу тих, хто управляє цією землею. І якщо сюди прийде Морок, то ми боїмося, що він змусить дракона спопелити усі квіти й тим самим перетворить ельфів на звичайніших людей.

              -   А як же дверги? Ну, ті, ким управляє Морок,- здивувалася я.- Вони ж також стануть людьми.

              -   Ні, Софійнтіє,- промовила Есмеральда, вперше назвавши моє повне ім’я.- В них є свої власні ділянки, засаджені дещо іншими рослинами. Але їх ще ніхто з нас досі не бачив. Тож, якщо вони знищать всі ці квіти, то в колишньому Ельдорані, запанує зло. Звісно, будуть ще й сірі ельфи, але сумніваюся, що їм захочеться вибратися зі свого затишного королівства і повернутися сюди.

               -   А чому ви не об’єдналися з ними, вони ж, здається, добрі?- не вгавала я зі своїми запитаннями.

              -   Так. Але досі це нікому не вдавалося та й вони ніколи не висловлювали своїх прохань, зробити це.

              Я слухала й слухала розповідь Есмеральди, а ми все більше віддалялися від замку. Королівські сади змінювалися досі небаченими мною деревами та квітами, а невеличкі хатинки, у яких жили ті, хто прислуговував у палаці, все рідше потрапляли на очі.

              Тепер ми вже йшли по лісових стежках і все частіше можна було побачити досить незвичні будиночки лордів та їхніх мешканців. Всі вони, як на підбір, мали довге пряме волосся. Але відповідно до королівства, в якому вони жили, волосся у всіх було дуже світлим та показувало внутрішній стан ельфів.

              Я помітила, що чоло майже всіх ельфів прикрашала якась прикраса, яка в кожного мала абсолютно різні візерунки. І запитавши про це в Есмеральди, вдалося з’ясувати, що це обейнтіли та по них можна побачити, до якого роду належить ельф чи ельфійка, яка це дитина в сім’ї, хто її батьки та багато іншого.

              Звісно, нянечка продовжувала розповідати далі, але я вже не могла її слухати так само зосереджено, як і до цього, адже мій погляд наштовхнувся на величезний лісовий замок. Він так і манив зайти до нього та поглянути, як ця краса виглядає з середини.

              Я вже було почала відходити до Есмеральди та підходити до замку, як раптом почула розпачливий крик.

              -    Стривай!- вигукнула нянечка і хвилею магії перенесла мене до себе.- Якби ти підійшла б ще хоча б на один крок, то загинула б.