Розділ 4

Переді мною стояла приблизно сорокарічна жінка, посмішка якої немов засліплювала від її щирості та неприхованої радості. Довге волосся моєї давньої знайомої було зібране у високу зачіску, яка тільки підкреслювала чарівні риси обличчя співрозмовниці. А в її зеленкуватих очах відображалася неймовірна суміш емоцій, схожих на щастя, які деколи змінювалися якимось неначе сумнівом та страхом, але потім знову поверталися.

  – Феє Есмеральдо, я так рада вас бачити,– обійняла жінку, яка здавалася мені такою рідною.

Навіть не уявляю, чому я відчувала стільки тепла до цієї жінки. Ще три роки тому вона з’явилася в моєму житті нізвідки, допомогла людям впоратися з пандемією, а потім, після мого доброго вчинку, за готовність самопожертви подарувала магічний дар. Тоді Есмеральда зникла і мені довелося навчатися всього самотужки. Було дуже складно звикати до нового життя та потроху розуміти, як це – бути феєю. Проте було таке відчуття, що це все сталося зі мною не даремно та ця жінка не хотіла кидати мене у світі, якому магія була чужою. Я досі впевнена, що вона так зробила тому, що цього вимагали обставини. І навіть якщо мене хтось переконуватиме в протилежному, не повірю.

– Я також рада тебе бачити, дитинко. Ти так виросла з того часу. Я пишаюся тобою. Ти змогла досягти за такий короткий проміжок часу того, що не вдавалося твоїм братам та сестрам десятки років,– промовила Есмеральда і цим самим підтвердила мої думки. Але про що вона говорить?

– Які брати та сестри? В мене є родина?– здивовано запитала, щиро сподіваючись, що мені нічого не почулося.

– Так,– сказала жінка і додала трішки спохмурнівши, а по її обличчю самотньо потекла сльоза.– Точніше, були.

– Що сталося?– мій настрій одразу впав до найнижчої поділки. До цього моменту в мене були щирі сподівання на те, що нарешті зможу не тільки знайти дім, а й сім’ю, але виявляється….

– Та жахлива хвороба, як лютувала у вас на Землі, була й тут. Тільки різниця між вашою планетою і Телерією була в тому, що сюди її спеціально прикликав Морок – володар темних ельфів. Він вже давно хотів захопити владу, але в нас королем або королевою може стати лише кровний спадкоємець престолу, починаючи з найближчих родичів. Морок також далекий нащадок засновника цього королівства, тому неодноразово щось робив, щоб отримати права для управління державою. З кожним роком він потроху знищував усіх, хто був на його шляху і недавно, за допомогою цієї хвороби, зробив це з твоїми останніми братом та сестрою,– схлипуючи розповідала Есмеральда, очі якої час від часу застилала пелена гніву до цього пройдисвіта.

– То в мене вже не залишилося ніяких родичів?– затуманеним від сліз очима, спробувала поглянути на співрозмовницю.

– На жаль…– промовила Есмеральда і пригорнула мене до себе, даючи змогу виплакатися.

– Проте в тебе завжди є я,– промовила вона трішки пізніше, коли ми обоє заспокоїлися.

– А чому в мене таке відчуття, наче ми вже здавна знайомі та до тих подій на Землі, бачилися вже не раз?– запитала те, що цікавило мене ще чи не з нашої «першої» зустрічі.

– Це тому, що я була твоєю першою й останньою нянечкою,– тепло посміхнулася Есмеральда.

– Але ж хіба ви не фея і літаєте по всьому світу та захищаєте його?– здивувалася я.

– Твої батьки підозрювали, що Морок якось може нашкодити тобі, тому попросили мене бути нянечкою, щоб мати під боком того, хто б міг тебе захистити. Я спершу хотіла відмовитися, бо взагалі не вмію ладнати з дітьми, але ти була наймилішою на світі дівчинкою і як тільки побачила тебе, то одразу ж погодилася на пропозицію.

– Але чому я цього не пам’ятаю, а лише інтуїтивно відчуваю те, що ми раніше були знайомими?– продовжила розпитувати я.

– Пішли до головного замку. Зараз я все тобі розповім,– посміхнулася вона та поманила мене за собою, до виходу з кімнати.

– А…– хотіла задати ще одне питання, коли мій погляд наткнувся на дзеркало.

– Кажу ж, зараз все розповім,– почулося слова феї, яка потроху віддалялася.