Початок…

Всім привіт! Почну зі знайомства. Мене звати Ярослав, мені двадцять. Я народився й виріс у Носівці, невеликому містечку на Чернігівщині. Мене виховували люблячі батьки, і в мене є молодший брат, йому зараз чотирнадцять. Ми завжди були дружною сім’єю, де панувала підтримка й тепло.

У 2022 році, коли мені виповнилося сімнадцять, я зробив перший серйозний крок у своєму житті — вступив до військової академії у Львові. Я мріяв стати офіцером, сильною та значущою людиною, яка чогось доб’ється. Навчання виявилося складним, але я був готовий терпіти й працювати, бо знав, заради чого йду вперед.

Та в моїй історії є ще одна частина, значно ніжніша й болючіша. Моя перша любов.
Перед від’їздом у мене була дівчина, назвімо її Діана. Це було моє перше справжнє почуття. Ми зустрічалися чотири місяці, і для мене це був цілий всесвіт. Тоді я закінчував школу, був ще майже дитиною, але вже відчував, що таке — тримати когось за руку й не хотіти відпускати.

Наші вечори були наповнені прогулянками під зорями, тихими розмовами й сміхом. Я затримувався допізна, а вдома на мене чекала мама з докорами та сльозами. Щоб її розтопити, я брався до роботи — мив посуд, прибирав, аби лиш трохи зняти її злість. А наступного дня сидів поруч із нею, мовчав, шукаючи сміливості знову попроситися піти до Діани. І кожного разу чув її попередження: «Запізнишся — більше не пущу». Я кивав, але знав, що серце не дозволить мені відмовитися від зустрічей.

З Діаною я вперше відчув, що таке справжня ніжність. Наш перший поцілунок… Його неможливо описати словами. Він був несподіваний, трохи наївний, і водночас найщиріший у світі. Того вечора я відчув, ніби виріс на цілий світ, а наступного дня ходив щасливий, немов у мені оселилося сонце.

Та час невблаганний. Попереду чекав Львів, нове життя й нові випробування. І коли я сів у поїзд, залишаючи позаду рідне місто й свою першу любов, я ще не знав, що це стане початком зовсім іншої історії — історії про дорослішання, кохання й боротьбу.