Глава 7

Віктор

Віктор залишив операційну та вирушив у душову. Підставив обличчя гарячим струменям і замислився про Уляну. Попри хворобу, вона виглядала чарівною, екзотичною і, як і раніше, невловною.

Попри те, що зустрічався він з цією дівчиною чимало років та отримав її цноту, Віктор не мав повної впевненості в тому, що вона йому належить. Навіть у ліжку Уляна примудрялася віддаватися повністю і водночас витати десь високо чи далеко. Можливо, все це Віктору тільки здавалося, але бажання опанувати не лише її тіло та її серце, а ще й і її думки переслідувало його багато років — і досі не давало заспокоїтися.

Здавалося б, усе вирішено — він одружується з Лелею. З нею все просто та зрозуміло, приємно та затишно. Та й батьки задоволені — його та її. Щоправда, Нана дивиться на нього несхвально, але мовчить. Саме так — ігнорує його вдома та на роботі. Дивно ще, що вона не повідомила доньку про весілля. Віктор сподівався на це та водночас цього боявся. Саме так — боявся, бо його захоплення, майже одержимість цією дівчиною нікуди не поділася, і як позбутися її, Віктор не знав.

Безумовно, давно вже можна було одружитися з Уляною та жити зустрічами, коли творча натура приведе дівчину до рідного дому, бо Віктор покинути свою роботу не міг. Вдалою роботою за його професії не розкидаються. А ще довелося б сподіватися, що рано чи пізно Уляна народить йому спадкоємця та задовільниться домашнім господарством.

«Уляна та домашнє господарство — фантастика, брате! Але помріяти можна».

Хоча й тут не все просто. Адже поряд завжди була Леля, яка домагалася його багато років. І досягла свого.

Віктор гірко всміхнувся та сіпнувся, коли жіночі руки обвилися навколо його грудної клітки, погладили по животі.

— Усміхаєшся?

Леля голим тілом притулилася до нього ззаду. Повні груди розплющились об його спину.

— Де ти була? Чому не відповідала на дзвінки?

Віктор не поспішав обертатися, щоб приголубити наречену. Він знав, що коли вже вона з'явилася, то не втече, отримає від нього все, що задумала, але й дасть те, чого хоче коханець. Леля не прийшла в його ліжко незайманою, але ніхто й ніколи не називав її легковажною. Про свого першого чоловіка дівчина не розповідала, а Віктор уточнювати не став, хоч і здивувався відкриттю, адже Кулик стеріг свою дочку наче Цербер.

Спочатку ця обставина турбувала Віктора, але згодом він перестав про таке міркувати. Протягом останнього року Леля постійно тинялася поруч, фактично не відходила від нього. У дівчини не залишалося часу ні для кого іншого, відповідно сумнівів щодо її відданості Віктор не мав. Сьогоднішній демарш — скоріше виняток, ніж правило. І все ж таки Віктор розгубився, і це йому не сподобалось.

— Не хочу зараз про це. Краще скажи — ти думав про неї?

— Про кого?

— Правильно, не кажи. Забудь про інших. Є тільки ти та я.

Леля торкнулася його плоті, звично засовала рукою, і Віктор заплющив очі. Його накрило бажання.

— Хтось може увійти. Душова одна.

— Як прийдуть, так і підуть.

Леля обминула Віктора збоку та встала перед ним, взяла за руку, приклала її до своїх грудей, продовжила пестити чоловіче тіло, збуджуючи все сильніше.

Віктор не зміг стримати стогін.

— Душ — громадське місце, — сказав він, влаштовуючи Лелю зручніше та легко заповнюючи собою.

— Нам не вперше. І збуджує це ще сильніше, хіба ні? — зашепотіла Леля, обіймаючи його за шию, приймаючи всього, стискаючи всередині. — Забув? Мій батько тут головний. Ніхто не посміє турбувати чи обговорювати його дочку та зятя. Не хвилюйся про дрібниці, рухайся швидше, ти ж хочеш, я знаю. — Віктор перестав чинити опір, заходився таранити жіноче тіло глибоко та грубо, але Леля лише підбурювала його. — Так! Саме так! Бачиш, як тобі добре. Тільки я вмію зробити тобі так приємно. Тільки я знаю, як для тебе краще.

В останній момент, коли Леля вже здобула своє, Віктор згадав про презерватив, але вийти з лона не зміг — не дала наречена. Вона притиснулася до нього з такою силою, що чоловік не зміг би покинути її, не завдавши болю. Віктор змирився, засіпавшись у завершенні. У цей момент він знову згадав про Уляну і, можливо, саме тому не відповів на поцілунок Лелі. Вона хотіла дитину, але Віктор сумнівався, що готовий до такої відповідальності. Уляна все ще займала надто багато місця у його думках.

Попри те, що під час кожної близькості з нареченою Віктор отримував шалене задоволення, після завершення він майже завжди відчував себе зрадником. Сьогодні — особливо. Адже Уляна знаходилася не за десятки кілометрів, а зовсім поряд.

Віктор вирушив до неї за пів години, залишивши Лелю, яка міцно спала, на дивані в кабінеті її батька. Кулик пішов додому, але Нану Віктор зустрів у лікарняному коридорі. Виглядала вона дуже заклопотаною та навіть пригніченою, але пройшла повз нього мовчки, ніби Віктор — порожнє місце. Чи йому так здалося?

Несподівано йому в голову прийшла думка, що стан Уляни міг погіршитись, і це змусило Віктора прискорити кроки. Він буквально влетів до палати та завмер на місті — напівоголена дівчина з розсипаними по плечах каштановими кучерями виглядала неймовірно привабливою. Її очі блищали, червоні губи розтулились, а голі плечі та груди під лікарняною сорочкою повільно здіймались та опадали.