Глава 6

Гордій

Дей налив собі чергову чашку кави та увімкнув телевізор. Він влаштувався на дивані в ординаторській та дивився на екран — транслювали біатлон. На щастя, в кімнаті нікого не було, і Гордій міг просто мовчки відпочити.

Він вже міг йти додому, але Дей не поспішав, і навіть розмірковував про те, щоб залишитися ночувати в лікарні. У трикімнатній квартирі на нього ніхто не чекав. Батьки давно вийшли на пенсію та переїхали до села, залишивши сина на господарстві. Завести собаку Дей не міг, оскільки на додачу до собаки йому довелося б найняти когось, щоб він вигулював домашнього вихованця.

Так, сенсу їхати додому не було.

Дей допив каву та відкинувся на спинку дивана. Його думки постійно поверталися до Уляни. Вона його… зацікавила. Поки що не зачарувала, хоча він був дуже близько до цього стану.

Гордій заходив до неї декілька разів, щоб виміряти тиск і послухати легені. Ультразвукове обстеження та рентгенографія якихось особливих змін не показали. Однак Дея насторожили цифри у загальному аналізі крові, що вказували на запальний процес. Але де локалізувалося вогнище, Любич так і не виявив.

«Прокинеться, ще раз погляну в горло».

Здалеку Дей бачив, як до дочки в палату зазирала Нана. Потім до нього підходив Іван, і цікавився здоров'ям падчерки. Ось тільки Віктор поводився дуже дивно. Хоча б заради пристойності хлопець міг би запитати в друга, як почувається його колишня дівчина.

У цей момент відчинилися двері, і в ординаторській з'явився Скачко.

«Телепатія, однак».

Віктор поглянув на Гордія та мовчки попрямував до кавоварки, потім з повною чашкою вмостився у вільне крісло.

— Як пройшла операція? — почав здалеку Дей.

— Цілком непогано.

Віктор не дивився другу у вічі й це турбувало. Зазвичай спокійний і доброзичливий, зараз Скачко виглядав не лише втомленим, а й роздратованим. Гуманним було б дати людині спокій, але Дей нагадав собі, що діє на користь пацієнтки, та й самого Віктора — теж. Двох наречених не кожен подужає.

— До Уляни заходив?

Віктор відповів, дивлячись у телевізор:

— Це моя справа. Не втручайся.

— Можливо, діло це не моє, але… Мені здалося, Уляна ще не в курсі, що вже не твоя дівчина. Не хочеш розповісти, як так сталось?

—  Я вже сказав…

— Чув я, чув, — перебив Дей Віктора. — Але ми не перший день знайомі, і я вважав, що ми друзі. А друзі турбуються один про одного. Тому, коли мені здалося...

— Так і є — тобі лише здалося.

— Гаразд. Тоді побалакаймо про Лелю. Ти знайшов її?

Чашка здригнулася в руках Віктора, і на його штанах розпливлася темна пляма. Скачко вилаявся, а потім сердито вигукнув:

— Це — мої дівчата, і я сам з ними розбиратимусь!

Віктор поставив чашку в умивальник і підійшов до шафи, дістав запасні штани.

— Цікаво, — повільно вимовив Гордій, спостерігаючи, як від злості Віктор плутається у штанинах. — А потягнеш одразу двох?

Віктор знову вилаявся, бо одна штанина порвалася.

— Позич свої. Не хочу зараз зашивати.

Гордій підійшов до шафи, дістав з полички нові штани та простягнув їх приятелеві. Повернувся на диван і продовжив допит:

— Рано чи пізно доведеться вибирати, друже. У такому питанні лукавити некрасиво. Я завжди вважав тебе гарним чоловіком, Вікторе. Правильним. Що сталося цього разу?

Віктор впорався з одягом і взявся мити чашку. Вимкнув воду й повернувся до Гордія.

— Тобі мене не зрозуміти. У тебе ніколи не було… постійної дівчини. Коханки — це зовсім інше, вибач.

— Вибачаю. Можливо, я й не зрозумію. А можливо — навпаки. Розкажи, а я спробую розібратися. Чи тобі є з ким порадитись? Можливо, є якась третя, про яку мені поки що невідомо? Тільки без образ.

— Добре тобі жартувати, — пробурчав Віктор, і знову налив собі кави. Сьорбнув і скривився. — Холодна, — хлопець залишив чашку біля кавоварки. — Якщо серйозно, то це якийсь кошмар. Ніколи не думав, що втраплю до такої історії. Розповісти комусь, не повірять.

— Подивимося. Починай.

— Я казав тобі, що зустрічався з Уляною ще зі школи?

«Ого! Давній зв'язок».

— Знаю лише, що давно.

— Розумієш, вона… незвичайна. — «Точно. З цим не посперечаєшся». — З нашої першої зустрічі я не уявляв на її місці нікого іншого. Не підозрював, що ми можемо бути не разом. Уляна, вона — як феєрверк, з нею не скучиш.

— Хіба це погано?

— Та не погано це. Ось тільки ніколи не знаєш, чого від неї чекати.

— У неї були інші? — поцікавився Дей обережно і сам помітив, як видихнув, коли Скачко відповів.

— Та яке? Звісно ж, ні! Вона б мені зізналася, — впевнено заявив Віктор.

— Тоді що? Що з нею не так?