Світло

За темним, дрімучим лісом, на вигорілій від вогню землі, де день був схожий на ніч, а ніч була чорніша за смолу, простяглися землі Темного королівства. А жителями тих земель, були усілякі монстри та нелюди, улюбленою справою яких було вбивство та розповсюдження хаосу. І вели вони війну проти Сонячного королівства. Не один місяць і не один рік тривала бійня між цими двома кланами. Мов вічне протистояння світла та темряви, дня та ночі, сонця та місяця. Та одного разу, королева Сонячного королівства завагітніла. Тоді, король, зібрав усю свою армію, і відвернув атаку ворожого війська. Через велику поразку, Темному королівству довелося відступити. Згодом, королева Пекельних земель, дізналася про вагітність свого ворога і ще на ненароджене дитя, наклала закляття:

«Шкіра твоя згоратиме від сонячних променів, а злість зростатиме від голоду. Та не їжі тобі схочеться, а крові того, хто тебе породив. Крові батька та матері, брата та сестри. Крові усього люду земного. Ця нестерпна жага затьмарить твій розум й зростатиме з кожним днем, з кожним роком, аж поки ти усіх не перетвориш на собі подібних. І ніхто, і ніщо тебе не зупинить».

Таким чином, Темне королівство, хоч і програло війну, але створило неминучу загибель люду земному.

Минули місяці й у Сонячному королівстві народився спадкоємець, хлопчик Людвіг. Та всі його називали Луї. Як і сказала зла чаклунка, так воно і сталося. Шкіра дитини, під сонячними променями отримувала опіки, а молоко зовсім не вгамовувало голод. Тоді, король, щоби вберегти свій народ, у східній частині свого замку, наказав збудувати височезну вежу, яка стане для Луї новою домівкою. У юному віці, хлопчика заточили у непідступній вежі, в якій він провів все своє дитинство. Вдень, Луї ховався у кімнаті, до якої не потрапляло сонячне світло, а вночі, по округлених сходах, підіймався на вершину, щоб через єдине вікно, заставлене решіткою, милуватися місяцем та темрявою нічного неба. Їжею для нього стала кров та м'ясо домашньої худоби, яке регулярно приносили йому слуги й обережно передавали через невеличкий отвір. Внизу вежі стояли залізні двері, які цілодобово охороняли вартові, а ключі від замка знаходилися лише у короля та королеви. Відвідувачів у хлопчика було небагато, боялися всі. Всі, окрім батька і матері. Та поки король був заклопотаний важливими питаннями королівства, королева приходила до сина, щоб розповісти йому якусь історію, навчити писати та читати. І хоч життя здавалося не життям, а ув'язненням та муками, в нім все ж таки були деякі приємні моменти. У принца з'явилося два таємних друга, мишеня Семі та кажан Ремі. Завдяки їм, Луї навчився посміхатися та радіти.

Маючи добрий слух, одного разу, Луї підслухав розмову двох вартових, про Темне королівство й про те, що там живуть усілякі монстри, подібні до нього. Саме тоді, принц вирішив втекти...

- Хвоста мого, та й коту в зуби! Бездоганний план! — обурено мовив Семі.

- Тааак! Особливо, мені сподобалась та частина, де ми блукаємо по колидолах замку, який наповнений озблоєними валтовими, знімаємо ключа з шиї кололеви та глабуємо кололівську скалбничку. Все плосто і-де-аль-но! Ніч обіцяє незабутні влаження. - доповнив Ремі.

- А що ви мені пропонуєте? Я більше не можу бути в'язнем свого королівства. Я хочу бути вільним, вільним як усі. — промовив принц, схиливши голову.

Схилили голову Семі та Ремі. Шкода їм стало товариша, тож подолавши свій страх, подалися вони втілювати в реальність бездоганний план Луї.

А за планом, Семі повинен здолати шлях із нірки в нірку, зі стінки в стінку, крізь підлогу і стелю та й до королівської скарбнички, а там затиснути в пазурах монету і швидесенько прибігти назад, тому що потрібно назбирати повен мішечок золотих. І поки мишеня грабуватиме королівські скарби, Ремі повинен пробратися крізь охорону, до спальні короля та королеви, викрасти ключа та й повернутися назад. І хоч ніхто не вірив у здійснення плану, все ж таки успіх був на їхній стороні. Отримавши ключа, принц обережно відкривав замок, поки Семі та Ремі відволікали охоронців, зненацька наскочивши на них.

Чи то так мало бути, чи це лише звичайна випадковість, та ідеальний план, без зайвих проблем, привів друзів до морського порту. Залишилося тепер знайти корабель, на якому вони перетнуть океан і потраплять до земель Темного королівства. І хто б міг подумати, що за добрий мішечок золотих монет, рибалки, без роздумів візьмуть їх на борт корабля.

Пливли вони не один день та не одну ніч, долаючи простір безкрайнього океану. Вдень, Луї ховався у трюмі, і лише вночі підіймався на палубу, щоб подихати свіжим повітрям та вгамувати спрагу сирою рибою. Аж раптом, на їхніх очах, океан почав кудись зникати. Жоден з рибалок такого не чув і не бачив. З кожною годиною, його ставало все менше і менше, аж поки й зовсім вся вода кудись не поділася. Океан без води. Видовище, звісно ж, словами не описати. Увесь підводний світ як на долоні. Небачена морська флора та фауна у всій своїй красі. Руїни від старих підводних міст та затонулі кораблі. Скелети китів та втрачені скарби. Все це потрапляло в кругозір ока й зваблювало своєю недоторканістю.

І ось, нарешті, промайнувши крізь широку прірву, дісталися вони самого дна, приземлившись на вершині високої споруди, яка стояла посередині підводного міста. Через незручне приземлення, їхнє судно зазнало сильних пошкоджень. Навколо незнайомців зібрався розлючений натовп, який ще декілька хвилин тому, намагався врятувати риб та інших жителів океану, розносивши їх по щілинах та ямах, в яких залишилося хоча б крапля води. Місцеві жителі були схожі на людей, але мали риб'ячі хвости, які поступово перетворювалися на ноги.