Глава 10 Кейт

Мене прямо смішить оця самовпевненість Джейкоба Меллорі. За кого він себе має? Супермен бісів? Копперфілд доморощений? Він справді вважає, що вся річ у тому, що там лише замок заклинило?

Це піраміди, Джею!

Єгиптяни в ті часи вигадували такі незвичні входи та виходи, такі пастки, що потрапити в опочивальню фараона не так і просто. Це зараз банки ставлять надсучасні ступені захисту. І то крадії їх обходять. А раніше ніхто навіть про сигналізацію не чув. Тож вмудрялися вигадати щось таке, що зупинить розкрадачів гробниць. І ці ступені захисту, скажу я вам, не так легко обійти. Бувало ми тиждень витрачали на те, щоб увійти в середину піраміди або пройти якусь пастку. А оце каліфорнійське диво хоче за кілька хвилин проломити їх захист. Ну-ну! Тут кращі спеціалісти не могли впоратися й за кілька днів.

Та хіба ж мене хтось слухає? Ми ж чоловік! А отже знаємо краще.

- Шукай зображення мавпи, - наказує Джей. – Знайди на цих дверях або десь поряд зображення схоже на мавпу.

Мої очі округлюються від несподіваної заяви. А вуста розтуляються, ніби вимовляють літеру «О». Це взагалі жарт? Яку мавпу?

- Не зрозуміла, - кидаю голосно, навівши ліхтар на двері. – До чого тут зображення мавпи?

- Я в одному з фільмів бачив…

- Джейкобе, - закочую очі, навівши ліхтар на обличчя чоловіка, - це життя, а не фільм. Ти справді думаєш, що ти герой фільму?

- З чогось же вони брали цю інформацію у фільмі, Кейт, - забирає він з моїх долонь ліхтарик. – Отже, в якусь з гробниць можна було увійти в такий спосіб. Хіба ні?

- Це Єгипет, розумнику! – сичу на нього. - Тут не може бути ніякого зображення мавп. Мавпи ніякого відношення до Єгипту не мають. Їх можна побачити в гробницях Китаю, але не в Єгипті.

- Гаразд, - підіймає він руки догори. Промені світла пробігають стелею. І я помічаю якийсь рух над головою. – Що тут можна побачити? Яку тварину?

- Тут крім орла чи сокола ніякої тварини бути не може…

Джей миттєво розвертається й наводить промінь світла на зображення орла на дверях. А потім швидко підходить і б’є лобом прямо в голову орла. Від несподіванки я заклякаю на місці. Ліхтар випадає з його долонь і летить на підлогу. Промінь світла б’є кудись в куток.

- Ти що…? – підхоплюю ліхтар. – Ти нормальний? Ти розбив голову орла….

Він тримається за лоба, почухуючи місце удару.

- У фільмі так робив герой…  

- Ти придурок? – розвожу руки в сторони, зазираючи в його обличчя. – Ти взагалі мізків не маєш? Я вже говорила, що це не фільм…

А за моєю спиною чується якийсь гуркіт. Миттєво замовкаю й повільно озираюся на двері. Помічаю, як зі стін та стелі починає сипатися пісок та пил. Двері гуркотять, але помаленьку відчиняються. Ось вже утворилася щілина в яку можна засунути руку.

Переводжу погляд на Джея, обличчя якого розпливається в посмішці.

- Я ж говорив, Кейт! – регоче він. – Тільки ж хіба мене хтось слухає? Це ж лише ми знаємо більше за всіх. Куди там неотесаному Меллорі?

- Гаразд, - підіймаю руки догори, ніби визнаючи свою капітуляцію. – Це було круто і феєрично. Хоча спочатку я подумала, що ти поводишся, як ідіот. Влупити лобом у двері, то верх майстерності.

- Знаєш скільки разів я бив головою супротивників під час бійок в нічних клубах? – хмикає він, зазираючи всередину отвору, який утворився. Та через темінь та морок навряд чи можна там щось помітити.  

- То ти ще й забіяка? – наводжу ліхтар на отвір.

- Буває, - хмикає поряд. – А тобі такі хіба не подобаються?

Закочую очі. Невже він думає, що всім дівчатам подобаються забіяки?

- Ні…

- Чому?

- Господи, Джейкобе, - ричу на нього, обережно зазирнувши всередину отвору. – Я поважаю людей, які вміють домовлятися словами, а не кулаками.

- Тобто поважаєш слабаків?

- А ти думаєш, що є за що поважати придурків? – хмикаю, ступивши крок у відчинений отвір. – Дістань свій ліхтар, Джею!

- У мене був ліхтар? – хмикає він за спиною.

- Так, - промовляю. – В рюкзаку мав бути. Якщо ти захопив речі Тіма…

Чую, як за спиною Меллорі порпається в рюкзаку мого колеги. Освічую темряву й заклякаю на місці. Матір Божа! Переді мною відкривається щось схоже на опочивальню фараона. Виконана з рожевих полірованих блоків рожевого асуанського граніту. Біля задньої стіни похоронної камери знаходиться царський саркофаг, в якому могло спочивати тіло якогось з фараонів. Саркофаг висічений з цільного шматка червоного асуанського граніту. Він розташований на підвищенні до якого ведуть з десяток сходів. На сходах застигли скелети слуг, яких в ті часи живими ховали разом з покійним фараоном.

Заходжу до поховальної камери, відчуваючи як запах не провітрених приміщень б’є в носа. Неподалік на всю стіну зображено малюнок, виконаний в стилі, який відповідає часу побудови піраміди. Варто роздивитися фреску, щоб визначити, чия тут усипальниця.  

Поблизу дверей світло ліхтаря потрапляє на створену ніша, схожу на шахту. Її призначення невідоме. Хоча зараз світло ліхтаря натикається на таку ж нішу, але з протилежного боку камери фараона. Та мене не цікавить їх призначення, оскільки прямо переді мною поховання одного з великих фараонів. Від розуміння цього підкошуються ноги та тремтять руки. Мозком проноситься купа думок. Я вже уявляю заголовки газет. В руках слуг та воїнів можна побачити списи. Це однозначно може означати лише одне – вони охороняли спокій свого фараона. Якщо тут чоловіки, то швидше за все – це опочивальня чоловіка. До жінки воїнів би не підпустили. Хоча неподалік світло ліхтаря натикається на кілька скелетів, які скрутилися під сходами. Не інакше, як це могли бути наложниці. Все можна буде сказати після ретельного дослідження, аналізів та вивчення всіх фактів.    

- Вау! – тільки й виривається з моїх вуст. Серце ледь не вистрибує з грудей. – Джейкобе, це ж джекпот! Усипальниця якогось з фараонів. Ти уявляєш?

Мені хотілося співати й танцювати. Та Меллорі схоже не поділяв моєї радості. Він спокійно переступив поріг й обвів ліхтариком навколо себе.