Глава 5 Джейкоб

Душа лікує й ледве не співає. Відчуваю, як м’язи її тіла напружилися піді мною.

- Ми біжимо всі разом їм на допомогу, а тут і без нас добре, - буркає Амелія.

- Прибери від мене руки, - шипить Кейт, відштовхнувши мене. 

- Забери своє світло, - гаркаю на когось, перепнувши долонею шлях між очима та ліхтарем. – Якого біса світити прямо в очі?

Світло миттєво прибирають і тепер воно освітлює чиїсь жіночі ноги. Кейт комусь подає руку й помаленьку вибирається з перехиленого намету.

- Тільки не вигадуйте нічого зайвого, - промовляю їй услід. – Професору стало зле…

- А ти робив штучне дихання? – регоче білоброве дівчисько.

- І що? – сідаю на підлогу намету. – Мав дати їй померти?

- Досить, - шипить Кейт. – Знайшли над чим жартувати.

- Хіба я винен, що у піску оці кілки для намету не тримаються? – запитую голосно. – Як можна ставити намет серед пустелі?

- Декому це не дано навчитися, - єхидно промовляє Адамс. – Як і слухати, що йому радять. Я просила тебе повертатися до Каліфорнії? Ти не послухав простої поради. Тож тепер нарікай на самого себе, Меллорі. Моєму терпінню прийшов кінець.

- І що ти зробиш? – потираю місце, де ота поперечна перекладина добряче тріснула мене по голові. – Мадам професор зариє мене в піску? Чи згодує крокодилам? Хоча я знаю, яке покарання було б для мене найприємнішим…

Регіт дівчат заглушає мої останні слова.

- Я навіть здогадуюся яке, - веселиться молоденька дівчина з ліхтарем в руках.

- Невже? – запитую здивовано. – Головне, щоб моя люба професорка здогадалася. Ти, якщо що, шепни їй на вушко.

Не бачу, але уявляю, як Кейт закочує очі й облизує вуста.

- Неодмінно, Джейкобе! – кидає Адамс. – Покарання ти вибрав сам, тож мені лише залишилося втілити його в життя.

- Я вже смакую, солодка Кейт, - промовляю, потираючи місце удару рукою. 

Дівчата ще довго сміються, оскільки їх жарти чути в темряві. Усміхаюся сам до себе, згадуючи її вуста. Вони такі солодкі та м’які. Вона придумає мені покарання? Сміхота! Як може покарати мене оця тендітна дівчинка? Хіба що зайнятися зі мною коханням.

Сміюся сам до себе. Невже буде працювати лопатою, щоб зарити серед пустелі? Вона ж добре розуміє, що впоратися з сильнішим за себе чоловіком буде не легко фізично. Тож єдине, в чому вона може мене перевершити – це секс. Тут я готовий підкорюватися такій солодкій дівчинці. Готовий виконувати її забаганки, її потаємні бажання, готовий кохатися з нею до ранку. Можливо, якщо я отримаю її цієї ночі, то моє бажання сидіти серед спекотних та гарячих пісків пропаде?

Чим моїм батькам могло подобатися таке життя? Антисанітарія. Спека. Комашня. Ніяких зручностей. Як тато, який виріс серед розкоші, міг проміняти її на оце все?      

Вибираюся з поваленого намету. До мене підспіває Тім, пропонуючи свою допомогу. Разом ми швидко ставимо намет.

- То ти, кажуть, за Кейт вирішив при ударити? – бубнить в темряві Тім. – Тільки будь дуже обережним.

- Що? – присідаю біля одного з кутів намету. – Бути обережним? Це як? Невже вона Синя панчоха? Чи Чорна вдова?

- Ти як скажеш, Джею, - відмахується Тім. – Вона не Синя панчоха точно…

- Я знаю, - усміхаюся.

Він тактовно прочищає горло, певно, мріючи мене присоромити. Наче я це вмію. Соромитися?

- І заміж жодного разу не виходила, - промовляє згодом археолог. – Тож не можу назвати її Чорною вдовою.

- Тоді чого мені остерігатися? – запитую здивовано, помічаючи, як жінки біля багаття кип’ятять воду.

В повітрі холоднішає, тож тепер вони розводять багаття, щоб зігрітися. Певно вночі в пустелі стає доволі холодно. Помічаю, як Кейт вкутується в картату ковдру. Не була б такою дикою, вже могла б ніжитися та грітися в моїх обіймах.

- На мажорів у неї алергія, - промовляє Тім, присідаючи біля мене. – Був один. Дуже її образив. Тож тепер у неї імунітет на таких, як ти.

У неї було кохання з якимось мільйонером? Ого! Відчуваю, як в судинах закипає кров. Зрозуміло, що в неї були стосунки до мене. Та те, що вона така, як всі, для мене стало відкриттям. Я б ще зрозумів довгоногих моделей, які перекроєні пластичними хірургами від кінчиків пальців до останнього міліметра на шкірі. Зрозуміло, що робили вони це роблять не задля задоволення власних амбіцій. А задля того, щоб відхопити багатого спадкоємця. Та те, що й Кейт мріє про багатого нареченого стало для мене шоком. А що взагалі я про неї знаю? Чому я вирішив, що вона інша? Що дозволило віднести її до розряду дівчат, які мріють про звичайного роботягу?

- Був один?

- Ой! – махає рукою Тім. – Ти не уявляєш, яка це була історія кохання.

Історія кохання? У Кейт? Ну-ну!

- І що ж це була за славнозвісна історія кохання?

- Вони познайомилися в барі, де ми святкували свій розподіл після університету, - почав Тім, всідаючись на пісок. – Він був красунчиком, типу тебе.

- Ну дякую! – фиркаю. – Чого дивно всі антигерої у вас асоціюються з моєю персоною?

- Не кип’ятись! – промовляє Тім. – Це був комплімент. Такій зовнішності, як твоя, можна лише заздрити.

- Знаєш скільки часу я працюю в спортзалі, щоб мати таку зовнішність?

- Вірю, - промовляє Тім. – Та мій ріст навряд чи може виправити навіть спортзал. Тож тут грає роль ще й особисті дані від природи. Як би я не відвідував спортзал, не стану вищим.

- То що там з тим знайомством Кейт? – перебиваю його монолог.

- Він так гарно за нею упадав, - мрійливо потягнув Тім. – Хоча якщо маєш гроші, то це робити не складно.

- Та невже? – сідаю поряд. – І що ж такого визначного в грошах ти знайшов?

- В грошах немає нічого визначного, - відповів археолог. – Річ у тім, що їх власник має мільйон можливостей вразити дівчину.

- То ти вважаєш, що без грошей дівчину вразити не можна?

- От чим тут можна вразити дівчину? – запитує він. – Що тут є такого, що зможе привернути її увагу?