Глава 3 Джкйкоб

Лише встигаю відступити на крок, як в мене летить якийсь предмет незвичайної округлої форми. Миттєво ухиляюся й заходжуся сміхом. А він пролітає мимо й приземляється десь за моєю спиною. Гуркіт битого скла говорить сам за себе. Бачу бліде обличчя Кейт, добре розуміючи, куди вцілив предмет.  

- Дідько, Меллорі! – ричить вона. – Тобі обов’язково потрібно було мене дратувати? Подивися, що через тебе сталося.

- Через мене? – підіймаю одну брову. – Мала, ти себе чуєш? Я тут до чого?

Вона проноситься мимо мене до однієї зі стін. Прослідковую поглядом за нею, помітивши, що горе-горщик, якого професорка пожбурила в мою голову, втрапив у скляний стелаж, який миттєво розлетівся на шматки. І всі експонати музею, які так велично та турботливо розміщувалися на полицях цього стелажа теж опиняються на підлозі, розлетівшись на друзки. Кахельна підлога устелена склом різної величини, по якому віялом розбіглися тріщини. Уламки скла можна було побачити всюди. І до всього цього безладу додалися ще й уламки череп’яних горщиків у яких  відпали вушка та дно.

- Дякувати Господу, ти нікуди не їдеш, - сичить вона, схилившись над оцим усім. – Інакше через тебе буде знищено всі експонати, які лише будуть знайдені.

- Через мене? Ха-ха! Ти пожбурила в мене якимось горщиком, і це я знищую всі експонати? – знизую театрально плечима. – Розумно придумано. Насолоджувалася поцілунком в моїх обіймах, вдаючи з себе незайману. А тепер звинувачуєш у своїй некомпетентності. Прекрасний хід. Далеко підеш. Головне, що є цап відбувайло, якого можна використати у власних цілях, а потім ще й звинуватити у погромі.  

- Господи! Зникни з моїх очей! – шипить вона роздратовано, висмикуючи з-під уламків скла залишки експонатів. – Яка я щаслива, що це перша та остання наша зустріч. І добре, що ти повернешся до Каліфорнії.

- З чого це ти взяла? – брови злітають догори. – Це хто таке вирішив? Ти?

- Зникни, Меллорі! – викрикує вона, миттєво засунувши пальця до рота. – Дідько! 

Помічаю, як пальцем повільно стікає струмочок крові. Вона підхоплюється й озирається навкруги. Дістаю з кишені хустину й протягую їй. Вона дивиться на мене ненависним поглядом, але хустину не бере. Тоді хапаю її за руку й оглядаю пораненого пальця. Дурепа! Хто хапає руками бите скло? Лише оце диво таке могло утнути. Мої очі прискіпливо оглядають її рану й помічають скляну занозу в пальцеві.   

- Ти нормальна? – шиплю на неї. – Тут уламок застряг у шкірі, а ти сунеш його до рота.

- Замовкни! – кидає вона. – Тебе забула запитати.

- Чого ти така навіжена? – обережно прагну витягнути невеличкий уламок нігтями з рани. – Стій спокійно! Дай мені витягти з твого пальця шматок скла. Чого брикаєшся? Це через те, що мої обійми були такими бажаними, а мої поцілунки змусили твоє тіло палати у вогні? Це відсутність оргазму не дає тобі можливості заспокоїтися?

Вона закочує очі під лоба, але заспокоюється на кілька секунд. Прискіпливо оглядає моє обличчя зблизька, ніби прагне щось на ньому віднайти. Або просто милується мною, поки отримала таку можливість. 

- Джею, що ти забув серед розкопок? – раптом запитує Кейт. – Справа ж не лише в поцілунках і сексі. Думаю, жіночої уваги тобі вистачає і в Каліфорнії. Не думаю, що спітнілі та брудні дівчата серед бездушного приміщення піраміди викликатимуть твоє бажання. Тоді чого так вперто хочеш потрапити до нашої групи?

Кров біжить сильніше. Мої пальці стають червоними від її крові. Та мені нарешті вдається витягти скло. Обмотую її пальця хусткою й спокійно підіймаю на неї здивований погляд.  

- А може я планую вберегти експонати від навіженої, яка так і норовить розтрощити їх на друзки на моїй голові? – регочу. – Ти про реінкарнацію чула? Може це душа моїх батьків хоче допомогти тобі не втратити титул професора…

Вона штовхає мене здоровою рукою.

- Ти нормальний? Звання професора – це не королівський титул, - бурчить вона. – Його присуджують не кожному. Знаєш, скільки мені довелося працювати, щоб отримати це звання.

- Ясно. Жартів, ваша професорська величносте, не розуміє, - хитаю головою. – Я, взагалі-то, хотів допомогти…

- Допоміг… дякую! – єхидна усмішка з’явилася на її роздратованому обличчі. – Зроби мені ласку, просто йди додому! Дай мені прибрати тут усе.   

Підіймаю руки догори й відступаю на крок назад.

- Гаразд, мала! Твоє право! – хмикаю до неї. – Знаєш, я не дуже горю бажанням порпатися у всьому оцьому безладі.

- От і славно! – бурчить вона, підхоплюючи віника. – Добраніч, Джейкобе! Передавай єгипетський привіт Каліфорнії!

Хитаю головою, розуміючи, що оце дівчисько чимось таки зачепило мене. Зазвичай, дівчата після першого поцілунку опиняються в моєму ліжку. А вона добряче зарядила мені ляпаса. І вперто проганяє. Торкаюся щелепи. Удар у неї гарно поставлений. Певно, робота археолога змушує відбиватися від нав’язливих грошових мішків.   

Повертаюся додому в піднесеному настрої. І не тому, що оця дика кішка побила оті череп’яні горщики-експонати, а тому, що виявляється під холодною оболонкою вирує полум’я, здатне спалити все навкруги. Завжди знав, що оці бібліотекарки, археологині та сірі офісні миші – найпристрасніші жінки. Хоча Кейт назвати сірою мишею важко. Вона доволі ефектна жінка. Та її характер швидше за все відлякує чоловіків. Хоча це таки добре. Для мене. Менше суперників – швидше отримаю бажане.

А сон ніяк не прийме мене у свої обійми. Адреналін так і вирує в крові. В пам’яті спливають спокусливі вигини її тіла та м’які вуста, пружні стегна та пристрасна натура. Боже! Я хочу жінку! Я!

Це відкриття стало для мене шоком. Зазвичай, спокусливі моделі, співачки та інста-діви самі вішаються мені на шию. Шепчуть щось пристрасне на вушко. Гладять доглянутими пальчиками мій пах. Мені для цього нічого не потрібно робити. А от Кейт… Її доведеться завоювати. Вона – міцний горішок. Хоча відчуваю, як в судинах розтікається бажання. В мені пробуджуються інстинкт мисливця. Мисливця на Кейт Адамс, розкрадачку гробниць, любительку старовини, череп’яних горщиків та тисячолітніх мумій.