Глава 13

Габі

Софі відвела погляд від Антона і подивилася на мене. В її очах ясно читалася надія, тиха, майже боязка. Наче вона чіплялася за його слова вірячи, що він не збрехав що завтра ми й справді туди поїдемо.

-Мам, ми й справді туди поїдемо? - Запитала вона, підійшовши ближче до мене і взявши мої руки у свої маленькі. Наче відчайдушно хотіла переконатись, що Антон тільки, що сказав правду.

Я подивилася на Абрамова, який вже навіть не намагався приховати свою посмішку, від чого всередині я почала кипіти від люті. Значить він за кілька хвилин моєї відсутності зумів увірватися в довіру до моєї дочки, дізнатися, що вона любить і потім використати це проти мене. І найголовніше якщо я зараз скажу «ні», то в очах Софі я стану тією самою «злою» мамою, яка все забороняє, а Антон буде найкращим, який, навпаки, все дозволяє.

-Не знаю сонечко, у мене нова робота з'явилася, і я не впевнена, що зможу нормально за тобою дивитися поки що має працювати.

Софі сумно подивилася на мене сумним поглядом, думаючи, що це допоможе мені змінити свою думку. Потім зрозумівши, що на мене це не подіяло подивилася на Антона тим самим поглядом чекаючи, що він щось скаже.

І чомусь саме у цей момент усередині неприємно кольнуло. Було прикро. Не через Софі — через те, що вона вирішила шукати підтримки не в мене, а в нього. Наче мого слова виявилося замало. Наче я не та, кого варто слухати до кінця. Я розуміла, що вона просто дитина, але це все одно зачепило сильніше, ніж я очікувала.

-Якщо, то ми можемо обговорити все, що буде стосуватися інтерв'ю за обідом, щоб не відволікатися, коли будемо на іподромі. Правда квіточка?

Софі засяяла від його слів, а мені і єдине, що залишалося так це тихо зітхнути та подивитися на Антона.

-Гарний варіант - я вказала Софі на стіл - сонечко ти піди поки пограй на планшеті, а ми повинні дещо обговорити.

Софі кивнула й пішла у бік столу, поки Антон дивився на мене з холодними очима, схрещеними руками на грудях та піднятою бровою. Я зробила кілька кроків у його бік і повторила його позу. Між нами була така маленька відстань, що мені довелося підвести голову, щоб глянути йому в очі.

-Бачу ти все продумав так? - Запитала я не відриваючи від нього погляду.

-Ні - він усміхнувся своєю хитрою котячою посмішкою - просто підлаштовуюсь під ситуацію. Ти сама за мене всю роботу виконала - він наблизився ще ближче, настільки що я спокійно могла відчути його подих на своїй щоці - тепер ти від мене не втечеш квіточко.

Від його шепоту по тілу пробіг холодок, на пару секунд я забула як дихати, я почуваюся як загнаний у пастку звір. Наші обличчя виявилися надто близько один до одного. Я відчуваю його дихання на своїх губах, повітря навколо нас ставало все гарячішим, настільки, що я забула все на світі. І єдине, що я могла робити це потопати в цих сірих очах. З кожною секундою як я дивилася на них, у грудях здіймався жар, серце шалено прискорює свій ритм. Але зараз мені не до всіх цих емоцій, мені потрібно взяти всю свою волю в кулак, щоб відвести погляд від нього.

-Це ми ще подивимося – прошипіла я.

Антон тільки посміхнувся і пішов у бік Софі. У грудях зчинилася тривога, думки плуталися. «Навіщо він іде до неї? Що йому потрібно? — серце билося дедалі сильніше, ніби передчуючи розв'язку. пішла слідом за ним і почала уважно стежити за кожним його кроком. Антон сів так щоб бути на одному рівні з Софі та звернувся до неї:

-Ну що Софі, ми з твоєю мамою про все домовилися завтра ми цілий день будемо на іподромі. Кататимемося на конях стільки скільки забажаєш.

Софі засяяла від його слів, усмішка на її обличчі ставала все ширшою з кожною секундою.

-Що? Правда? - спитала вона все ще не вірячи, що його слова не брехня - мам ми будемо там цілий день?

Я гнівно подивилася на Абрамова, котрий навіть не відреагував на мої емоції. Значить ось як ти хочеш робити, так? Добре подивимося, що з цього вийде.

-Так правда - я зробила сумне обличчя і постаралася зробити такий самий сумний голос - але не впевнена, що вийде. Потрібно подивитися, доки таксі зможе нас забрати звідти.

Я думала, що хоч так я зможу трохи скоротити наш спільний час, але тут Антон знову зіпсував мій план.

-Якщо щось я можу заїхати за вами, щоб таксі не чекати, бо туди не всі хочуть їздити. І в нас буде більше часу, щоб провести його на іподромі. Що скажете?

Я відразу помітила, як від його слів Софі повеселішала, лише від кількох слів Антона вона одразу загорілася. І я зрозуміла, що тепер вона точно не відмовиться їхати з Антоном. Я не знаю, як він встиг так швидко увірватися до неї в довіру, але в нього це добре вийшло. Я бачу, як засяяли її очі за мить. І бачу, як Антон пишається собою, що зміг змінити ситуацію, на це вказала його постава, яка в такі моменти ставала рівнішою, ніж очі, в яких читалася гордість за себе, він завжди так робив, коли домагався важливих угод. Не знаю, чому я так добре пам'ятаю все це. Потрібно не думати про таке. Але на наш подив Софі повернула голову в мій бік і тихо з надією запитала:

-Мамо, можна, щоб ми з ним їхали? - У її голосі було стільки надії та бажання що я ніяк не могла сказати ні.

-Якщо ти так сильно цього хочеш, то добре – я знову подивилася на Антона – я пізніше скину адресу.

Він кивнув головою, а Софі підбігла в мій бік і взяла мене за руку і весело запитала:

-Ми і права проведемо там цілий день?

Я вже хотіла відповісти, але Антон випередив мене.

-Так, до того моменту поки тобі не набридне.