6. Житло для самодетективів.

- Так ми збираємося купляти чи орендувати трейлер, я щось не зрозуміла? - випиваючи фанту, промовила Нікі, розсівшись на кріслі. 
Зараз ми сиділи в невеличкій кімнаті, схоже на вітальню. Зручно розставлені крісла і і дивани, а також автомати з соками і водою. Тут зазвичай відпочивають старші класи - 10 і 11. Ми ж клас десятий! Цього ж дня у всіх були свої справи, тому в кімнаті ми були одні, тому могли спокійно про все говорити.
- Краще було купити, проте на це треба дозвіл одного з батьків, а тут можуть виникнути проблеми. Дорослим буде цікаво навіщо нам треба це! - клацаючи по клавіатурі, пояснив Саймон.
- Ну я думаю це буде зробити не важко! - посміхнувся я. - Навряд чи тато стане у мене щось питати. Бо він знає що це піде на якесь благе діло. Та і те, що ми невгамовні та непосидючі дітлахи.
- Ну спробуй!
Я дістав з кишені телефон і набрав по відеозв'язку номер тата. Трубку взяли відразу.
- Привіт! Є одне діло! - Я перейшов відразу до суті.
- Дай вгадаю! Ви хочете щось зробити, але так Що ніхто не дізнався! - хмикнув той.
- Ну да!
- І що це за діло? - поцікавився містер Нортон.
- Я хочу з друзями купити житловий трейлер, гроші то є, але на це треба дозвіл когось із старших!
- І в ролі старшого ви бачите мене? - ми переглянулися між собою.
- Не кисніть! Отримаєте дозвіл! А навіщо це вам?
Треба щось швидко придумати! 
- Хочемо збиратися і туситися разом! - раптом подав голос Саймон.
- А ну це діло знайоме! Там і випити теж ніхто не буде заважати! - підняв одну брову вверх тато. - Окей! У мене є один знайомий, і я думаю він може продати один трейлер майже за безцінь, а також його облаштувати. Номер я скину, просто скажете, що ви від мене, хоча я думаю тебе він впізнає! - батько мав на увазі мене, я ж все таки його син. - А далі розберетеся самі.
- Дякую! - защебетали ми разом, і відключилися.
- Ну з одним ділом ми розібралися, а що робити з спробами від кейсу? - Нікі підняла рюкзак.
- Ну тут діло просте, поки в нас немає трейлера, то ми можемо це діло зробити в кабінеті хімії вночі. Коли в школі нікого немає.
- Охоронець! - підказала Нікі.
- Він не рахується!
Після уроків ми зізвонилися з містером Даймондом щодо купівлі трейлера. Той мене впізнав і ми домовилися зустрітися через годину на вулиці Крісталл-Роуд. А так як час ще нас був в запасі, Нікі запропонувала сходити в кафе, яке недавно відкрилося в нашому місті під назвою "Лолі" в честь доньки хазяїна Стена Хартона. Хоча кафе було і невеличке, сам містер Хартон в основному обслуговував відвідувачів. Гурман в душі! 
Ми привітавшись з хазяїном, сіли за дивани за столиками.
- Що будете замовляти? - звернувся до нас містер Хартон.
- А це правда, що ти готуєш найсмачніші бургери і коктейлі! - запитала Нікі.
- Ну якщо так кажуть, значить це правда! - Посміхнувся той.
- Тоді можна 3 бургерів і стільки ж і коктейлів. - замовила Чорнява.
- Кілька хвилин! - і Стен пішов.
- Поки у нас є час, давайте поділимося інформацією. - запропонував Я.
- Секунду! - Саймон поліз в комп'ютер. - Схоже, що Рейз мав близькі дружні стосунки з своїм батьком Амором Чейстоном. Тут дуже багато їх фотографій. - Саймон почав гортати фото. 
- Ану зачекай! - Нікі схоже щось побачила. - А це часом не Білл Харіс?
Фотографія була старою, схоже що Рейзу було років п'ять як не більше. Білл і Амор обнімали один одного, тоді як хлопчик просто стояв.
- Ну тут немає нічого дивного. - почав пояснювати я. - Мої батьки теж досить давно були знайомі з ним, поки ще містер Харіс не був шерифом.
- Хм. - задумалася Нікі.
- Схоже що перед смертю власник ноутбука досить гарно почистив свій комп'ютер. Принаймні крім цього більше нічого немає.
- Наче щось приховував. 
- Скоріше за все!
- Ваші бургери і коктейлі! - як нізвідки з'явився Стен.
- Дякую.
Поки ми обідали, я роздумував. Що ж таке приховував Рейз Чейстон? І чи справедливо його наказали?
- Агов! Дейв, прийом! 
- Треба йти! Вже час! - почала розтормошувати мене Нікі.
- Да! - і заплативши за обід, ми покинули кафе.
- Так навіщо вам трейлер? - запитав містер Даймонд, обпершись об кузів своєї машини.
- Відпочивати, займатися своїми справами!
- Ну це не моє діло! Пішли покажу вам його! 
Чоловік нас привів недалеко в метрів 200 від машини. Трейлер вже стояв на місці. На трьох повинно вистачити. 
- Прошу! 
Нікі пішла перша, далі Саймон, я зайшов останній. Зручно просторна кухня, диван і крісла, просторна ванна кімната, є і місце для комп'ютера, а також де можна повісити дошку для розслідування.
- Ліжка можна тут розсмістити, електроенергію ми підключимо. Можу позичити вам генератор. Гіллу Нортону я винен, тому всі клопотання та ваші пропозиції щодо розташування, я беру на себе. Для вас це все буде безплатно. Що ви хочете тут змінити?
Саймон звичайно говорив про комп'ютери, Ніка про кухню та вітальню, а я про фотоапарати та проектор. 
Ще з дитинства я цікавився фотозйомкою. Моя кімната була обвішана вся знімками. Котів, собак, моєї сестри, батьків, самого себе, що тільки мені попадалося в кадр. Звичайно професійним фотографом я і не став, зате у мене був гарний фотоапарат. А також пристрої для прояву та друкування фото. 
Нікі професійно займалася спортом, дівчина по вуха була закохана у бокс. Тому у вільний час навчала нас з Саймоном. Щоб ми вдвох не сиділи за технологіями. Не знаю як Саймон, але я на кілька рівнів підвищився, тому в бійки попадав я постійно. Саймон же таким не був. Для нього сходити в туалет це вже був спортивне досягнення! Бо весь свій час він присвячував своїм незрівнянним друзям - Кіпу та Ірву! І що робити, коли навіть комп'ютерам Саймон дає ім'я! 
Домовившись про все з містером Даймондом, ми залишилися на ніч. На щастя, пояснювати батькам не довелося, бо як сказав мій тато "Я з цим розберуся!
Тому перенісши певні речі в трейлер з домів, ми зручно облаштувалися.
Бо сьогодні в планах у нас була нічна вилазка в школу в кабінет хімії. На жаль, кейс ми втратили, проте в нас залишилися проби з нього. Можливо це нам дасть хоч якісь відповіді на запитання. Бо запитань у нас було ДУЖЕ багато!