1. Сон наяву

- У тебе 30 секунд щоб сказати якісь жалюгідні слова у своє виправдання всьому світові. Тебе слухають всі! - промовив шериф, прошепотівши ув'язненому на вухо. 
- Але ж я нічого не робив! Не вбивав! - почав заперечувати чорнявий. 
- Не вбивав? А докази кажуть протилежне! - стукнув руками по підлокітникам поліцейський. - Не бреши сам собі!
- Хто ще кому бреше! -про себе хмикнув той.
-Ось екран, прошу кажи все що задумується! - показав рукою на пристрій коп. - А я пішов, роздумуй. - І двері захлопнулася.
- Я в наручниках, але хоча б маю свободу вибору! - чоловік з кишені дістав листок і олівець. - Ну що ж!
Через 5 хвилин.
- Тридцять секунд пішло! - почулося зверху.
- Не думаю що цей текст визве фурор, але я хоча б намагався донести правду до народу!
-Твоя правда тебе не врятує! - раптом почувся голос біля дверей. Чоловік весь у чорному обпирався об стіну. - Правда нікого не цікавить. Всіх цікавить ажіотаж, плітки. Хто на скільки схуд, які у неї великі груди, а в нього прес, скільки в кого грошей, хто цей вбивця, що вбив натовп людей.
-Ні! - прошепотів злякано і здивовано водночас ув'язнений. - Це ти?
-Без різниці, Я не Я, тебе це не врятує. - І витягнувши пістолет, підійшов до чорнявого.  
-Вбивця понесе свою кару! - Пістолет був направлений на лоба.
Злякані очі подивилися на грізні. Проте ніякого жалю вони не побачили. Лише смерть.
-Побачимося не скоро! - посміхнувся чоловік і вистрільнув. 
Голова відкинулася назад, а згодом тіло змякло. І зімканий листок впав на підлогу, так ніким і не прочитаний.
30 секунд закінчилося.
                                 *           *            *
Я прокидаюся весь спітнілий. Знову цей сон. Вже близько року з ним засипаю і просипаюся. І це ніяка не фантастика, це справжня реальність.
Вбивство чоловіка? А почалося це так. Подія сталася 13 жовтня. Цей день запам'ятали надовго! Наше містечко хоч і невеличке, проте розвинене. Сенсація залишила глибокий та болючий слід в кожного в душі. 
Якийсь незнайомець в масці із зброєю увірвався в Фелікано (наш Торговий Центр) і розстріляв всіх, кого зустрів на своєму шляху. Дітей, жінок, чоловіків. Навіть немовлят, яким не було і року! 
Згодом його знайшли у ліфті, він сидів, по-дияволському реготав, їв і сипав повсюди попкорн. Маску зняли не відразу. Вона наче була вшита в шкіру. Наче він і є Маска (ред. фільм "Маска" з Джимом Керрі, 1994 р.). Та і коли зняли, це була зовсім інша людина. Наче підмінили. В масці була одна, а без - зовсім інша.
Я не знаю всієї інформацію, проте чому мені сниться цей сон, а не комусь іншому? Можливо треба дізнатися хто ж насправді це зробив? Але для початку потрібно в душ, а то сестра знову подумує що я дивився якісь непристойні відео ну і... А ви вже там самі додумаєте.
Дейв Нортон вирішує розібратися зі своїм сном. Звучить по-дивному! Так, це я!
Після душа, підійшов до раковини почистити зуби. Із дзеркала на мене дивився чорнявий хлопець, з темно-шоколадними ледве не чорними очима, з пробиваючою щетиною на підборідді і з серйозним поглядом. Який потягнувся, прополоснув рот і пішов вдягатися.
В цей момент мені здалося що з цього дня вже не буде так як раніше. От наче все як і завжди, але щось таки змінилося. Чи може світ навколо мене, чи то я сам.
Тишком-нишком глянув на свій пресс. Можна вже рахувати кубики на животі. І кількість звилин в мозку. І чому це всі зациклилися на кубиках?
Ранок зустрів мене холодом і сирістю. В такі дні хочеться лежати під ковдрою і не вилазити звідти, навіть в туалет. А тут ще школа!
- Піди подивися, чи виліз наш санько з ліжка! - почулося знизу. Схоже, це сестрі.
Емілі це єдина і найкраща сестра про яку можна мріяти. Їй хоч і 14 років, проте її харизми можна дати цілих 18. В неї дуже багато друзів, проте інколи це переходить за кордони. І якщо в мене лише 2 найкращих друзів, то в неї схоже що вся школа.
- Я заходжу! - почувся із-за дверей голос Емілі. Супер, ну хоча б не голий. Лише в трусах. Хоча це теж те.
Двері тихенько відчиняються і у щілину заглядує голова.
- Ти там встав? - і обдивившись мене, добавила. - Ну да! Тоді вдягайся і мерщій на кухню. Оладки остигають! - І голова зникла.
Окей, де моя футболка - поло? 
- Ти не міг одягнути щось не спортивне? - коли я всівся за стіл, промовила мама, ставлячи тарілку.
-А в Дейва крім спортивної більш ніякої і немає! - Як ні в чому не бувало сказала Емілі. А вона звідси знає?
Хотів перед школою заскочити до друзів, тому наспіх перекусивши, попрощався з усіма. І накинувши рюкзак на плечі, покинув будинок.