5 грудня

Ніч 5 грудня, магічна та наповнена очікуванням: сьогодні, коли темрява огортає світ, Святий Миколай обходить кожен куточок, тихо крокуючи, щоб залишити краплинку своєї чарівної теплоти у кожному серці дитини. Він несе з собою не лише подарунки, але й невидиму суміш веселощів та ніжності, яка танцює у повітрі, чекаючи на своїх щасливих одержувачів. А під подушкою, як під відкритою книгою, залишає сліди свого милосердя та таємничі обіцянки, які нагадують про чарівний дотик ночі.

Але Влад, поглядаючи на зорі, з яких ллється світло над його вікном, в серці навіть не думав очікувати чогось особливого. Знавши, що сиротинець - не перший на його шляху, з того часу, як важка тінь впала на його долю, вирішив залишити надію за порогом. Так як за три роки він ні разу не прийшов до нього сюди, як і до інших дітей які тут жили.

Зараз, затамовуючи подих, Влад лежав на своєму ліжку, вкритий теплим пледом, і дивився у вікно, де кришталеві сніжинки пливли в повітрі, роблячи світло ніжно-сріблястим. Хуртовина, яка перетворювала кожну деталь світу на витончене біле диво, здавалася таємничою казкою, що окутує його своїм чарівним покривом. Перед тим як заснути, Влад відчував, як спокій та тепло входять у його душу, немов невидимий ангел, який захищає його сни в цю магічну ніч.

***

У своєму сні Влад опинився в чарівному лісі, де кожна стежечка була вкрита пухнастим снігом, а кришталеве віддзеркалення місячного світла робили цю ніч неймовірною. Навколо стояли ялинки, що виглядали як казкові принцеси, прикрашені вишуканими кульками та світлом від різноколірних гірлянд. Кожна ялинка була неповторною історією, розкриваючи свої гілочки, неначе крила, які принесли веселий колір у відтінках зимової ночі. Влад відчував атмосферу таємниці, яка пронизувала кожен куток цього сніжного чарівного світу.

Хлопець крокував вперед, його кроки супроводжувалися хрумкітливим звуком снігу, неначе він ступав по пухкому килиму. Перед його зачарованим поглядом виросла витончена будівля, вкрита білим покривалом снігу, як чарівний палац зимової казки. З будинку ллється ніжна музика, що летить повітрям, переплітаючись з запахом солодощів, що завмерли в часі. Кожен звук та аромат тут був як оксамитовий акорд, вкрай сприйнятливий для душі, яка тягнеться до чарівності цього миттьового місця.

Відчинивши двері з розмахом, Влад вступив у витончений світ, де кожна деталь видавалася чарівною. Камін ласкаво вітав його палахкотінням вогню, створюючи атмосферу тепла та затишку. Біля нього височіла ялинка, вбрана в неймовірно вишукані прикраси, що мерехтіли як зірки на небі. Недалеко стояло крісло-гойдалка, запрошуючи до відпочинку, а під його ногами світлий м'який килим дарував відчуття ніжності та комфорту.

Обернувши голову, Влад виявився на кухні, де домінував неймовірний аромат імбирних пряників. Високий чоловік з майстерністю готував ці ароматні творіння, що робило цей момент справжнім театром смаку та запахів. Кожен куток цього внутрішнього світу сповнений відчуттям дивовижної краси та добробуту.

– Вітаю, – привітався Влад, відчуваючи тепло та гостинність у кожному слові. – Пробачте, що увійшов без дозволу.
– Нічого страшного, хлопче, – сказав чоловік, випікаючи імбирні пряники з неперевершеною вправністю.

Його голос мав в собі чарівну симфонію витонченості, а очі блищали вогнем радісної ласки. У той момент здається, що час сповільнює свій біг, щоб кожна мить могла розкрити свою прекрасну сутність.

Чоловік із білою довгою бородою та волоссям стояв, неначе живий образ свята. Його очі весело примружились, неначе вони зберігали у собі таємницю веселих пригод. Веселкова радість віддзеркалювалася в кожному його русі та усмішці, яка була теплом зимової сонячної днини.

Одягнений у червоний одяг, відтінки якого блищали як насиченої краски на палітрі, чоловік став часткою самого свята. Кожна деталь його образу виблискувала, немов феєричні крильця, і приносила величну ауру у цей магічний момент.

– Чому прийшов сюди? – запитав чоловік, сідаючи на крісло-гойдалку, яке було обвітрене запахом теплого лісу, покликавши його до себе.
– Не знаю, просто так, захотів, – відповів Влад, підійшовши ближче.

Його кроки влилися в ритм гойдалки, а невеличке зіткнення віддавало внутрішній спокій. Чоловік весело підняв його та посадив собі на коліна. У цей момент, обійми тепла та любові вивертали кожен вигин білої бороди, і його очі вигравали вогнями невичерпної теплоти. На колінах цього витонченого чарівника Влад відчував, що опинився у серці справжнього визначного місця – в обіймах чарівного відчуття дому та родини.

– Це добре, що ти знаєш чого хочеш, – сказав чоловік, поглянувши йому у вічі. – У тебе є бажання, який би подарунок ти б хотів отримати від Святого Миколая?
– Він все одно не прийде до мене, – тихо відповів Влад. 
 Під вечірньою зорею, яка дивилася на них з висоти, відчуття сумніву розтануло в нічному просторі.
– Чому?
– Він вже три роки не приходить, – пояснив хлопець. – Тому, навіть якщо я напишу листа, його не заберуть.
– Ти можеш просто сказати мені, а я перекажу Святому Миколаю твоє бажання.
– І це спрацює? – запитав недовірливо Влад.
– Можеш спробувати та дізнатися, – загадково усміхнувся чоловік.
– Гаразд, – хлопець замислився. – Я б хотів мати сім'ю.
– Сім'ю? – перепитав чоловік. Його очі засяяли як зорі, віддзеркалюючи в собі нескінченну ніжність.
– Так, – підтвердив він.
– Ну, тоді твоє бажання здійсниться! – відповів чоловік, і його слова звучали як обіцянка, вигукана простором, де вже лунав спів снігових кришталів.

Чоловік плеснув в долоні, і враз все в кімнаті засвітилося яскравим сяйвом, неначе тисячі зірок влітку. Очі Влада розгорнулися від дива, коли перед ним розкрилася картина нового світу – віддзеркалення його бажань і мрій.

За мить, коли світлина виблиснула найяскравіше, Влад прокинувся у своїй кімнаті. Перед ним відкрилася реальність ранку, і вулиця, заметена білим снігом, сяяла від сонячного проміння. Хуртовина, яка раніше танцювала в повітрі, припинила свої ігри.