Терпіти — бути лохом!

Провівши цілий місяць в лікарні,

Залишились шрами та вм‘ятини не гарні.

Виходиш, ніби, нічого не було,

Кажеш: Що було, то забуло!

Але правила тут інші.

Бетоні плити пам‘ятають кожну бійку.

Ніхто тут не пам‘ятає коли отримав першу «двійку»!

Ніхто не стежить тут за порядком.

Гине людина ще ледь не малятком!

Та нікому тут не дивно,

Трапляється таке тут активно.

І яка суть даних рядків?

Ненависть до власних батьків!

Тут кожен їх ненавидить,

І робить вигляд наче байдуже,

Та лиш один напрямок вкаже.

Образа та біль у всіх,

Перекриває їх несправжній сміх.

Зараз я їх не виправдовую,

Я лиш їх права відвойовую.

Вони не винні в тому що тут народились,

Лиш в тому що колись помилились.

І тяжко їм, навіть більше ніж тобі було у лікарні.

Добувають увагу вони в змаганні,

Так на них хоч хтось дивиться,

Хоч і від крові та жорстокості кривиться

Вони не терплять.

Такі ж як вони їх за це хвалять.

Тут є як і добро, так і зло,

Яке вже на віки в них залягло.

Мені тяжко…

Від їхньої долі, так жити 100% важко!

І прошу лиш поїдь кудись!

Тобі боляче зараз, але подумай як їм було колись!

Коли від них відмовились батьки,

Коли вони були ледь не жебраки!

Коли залишились одними,

В собі загубленими.

Такі не ідеальні вони,

Такі вже їхні причуди!

(Публікую цей вірш без початку, адже він не всім сподобається, якщо комусь цікаво його прочитати то в тік тоці(brama.khymer) є початок. Але попередження: там присутні матюки! Через це я тут не публікувати. Прошу вибачення)