Мої дивні вірші?
Засудження
Дивно це чути,
Що комусь ти не такий чи не така.
Що мусиш як хтось бути,
Як той служака.
Тобі поставленні рамки,
З яких виходити не можна.
Адже вони як пісочні замки,
В якому зламатись може башта кожна.
Вони кажуть що ти маєш вибір.
Але який? Той що дали вони,
Це такий типу відбір?
Це такі їхні закони?
Чи підеш ти за їхніми словами,
Котрі повні жорстокості й брехні?
Чи підеш за власними думками,
Які солодкі, хоч і самі?
Тут вже діло твоєї особистості.
Слабкий підкориться нікчемно,
І буде слухатись усіх,
Давати йому урок даремно.
А гордий буде йти до кінця,
Знаючи всі муки й горя,
Не ховатиме коханця.
Він хоч знатиме причину свого горя.
Тож слухати думки прохожих,
Слабко та банально.
Ні, вислуховувати можна,
Але чи не тяжко це морально?
Обдумувати думку когось,
Шукати там підтримки.
Хоча там йде критика чогось.
В житті будуть затримки,
Адже треба час все переварити,
Але ж жити й далі треба,
А не їхнім словам служити.
Така людська потреба,
Забувати за минуле,
Але і далі думати за своє,
Про все оте затонуле.
Але це діло вже не моє,
Я лиш хочу сказати,
Як нікчемно піддаватись чужим,
Які тебе хочуть контролювати,
Відплативши точно не хорошим!
(Це не продовження до попереднього вірша, продовження буде трішки пізніше)
Відредаговано: 09.03.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
