Розділ 10. За межею бажань

Мирослав

Стоячи в ліфті поруч із Кірою, я ловлю себе на думці, що вже давно не відчував такого гострого бажання і водночас такої дивної ніжності до жінки. 

Вона мовчить, уважно розглядає власне відображення у дзеркальних стінах, але я відчуваю, як напруга між нами поступово зростає, стає фізично відчутною.

Я не можу відвести від неї погляду. Вона прекрасна у цій простій, але елегантній сукні, яка підкреслює ніжні вигини її тіла, роблячи її ще більш бажаною. У цей момент я усвідомлюю, що мої думки повністю зайняті лише нею.

Ліфт тихо відчиняється, і я лагідно беру Кіру за руку, веду її за собою до номера. Мене переповнює задоволення від того, що вона погодилася залишитися зі мною сьогодні, хоча я помітив її коротку мить вагань. Але зараз це вже не має значення, бо вона тут, поруч зі мною, і я не збираюся дозволити їй пошкодувати про це.

Заходимо в номер, я тихо зачиняю двері й обережно розгортаю її до себе. Дивлюсь в її трохи схвильовані очі. Кіра нервує, але я хочу зробити все можливе, щоб вона почувалася комфортно.

— Ти особлива, Кіро, — кажу я м’яко, торкаюся пальцями її щоки. Вона тремтить від мого дотику, а я продовжую тихо й упевнено: — Я хочу, щоб ти це знала. Ти не схожа на жодну іншу жінку, яку я знав.

Її щоки заливає легкий рум’янець. Мої слова заспокоюють її, дозволяють розслабитись і відпустити напругу.

Роблю крок, щоб бути ближче до неї. Я хочу цього найбільше. Хочу торкатися її, відчувати її тіло поруч, чути її дихання. Її погляд ковзає по моїх губах, і це стає для мене останнім знаком.

Повільно нахиляюсь до неї і, не чекаючи більше ні секунди, цілую її палко й пристрасно, з усією жагою, яка накопичилась в мені за останній час. Її губи м’яко й охоче відповідають на мій поцілунок, і я відчуваю, як вона піддається моїм дотикам.

— Я хочу тебе, — шепочу пристрасно, коли наші губи на секунду відриваються одне від одного, щоб набрати повітря. Мій голос хриплий від бажання, серце б’ється шалено, а тіло прагне більшого. — Тільки тебе.

Вона не відповідає словами, лише обіймає мене міцніше, притискається всім тілом, дає зрозуміти, що теж мене хоче. Сьогодні я не зупинюсь, поки не зроблю її повністю своєю. Поки не отримаю її всю.

Повільно ковзаю губами вниз по її шиї, залишаю на шкірі ніжні, палкі поцілунки, від яких Кіра здригається. Але я тримаю її в моїх обіймах. Моє тіло шаленіє від бажання, але я не хочу поспішати. Не з нею. Не сьогодні. Сьогодні я хочу розтягнути задоволення. Мені потрібно знати, що вона справді цього хоче.

Я зупиняюсь на мить, обережно торкаюся її підборіддя, змушую Кіру подивитися мені прямо у вічі. 

— Ти справді цього хочеш, Кіро? Скажи мені.

Її погляд вкритий полудою. Спочатку вона трохи розгублена, але за мить стає впевненіше. Її очі блищать, а губи вологі від наших поцілунків.

— Так… Хочу… — впевнено промовляє.

Почуте пробуджує в мені лавину почуттів, яким я вже не можу й не хочу чинити опір. Я знову нахиляюсь до неї, цілую глибоко й гаряче, вкладаючи у цей поцілунок всю пристрасть і жагу, що зараз відчуваю.

Між нми спалахує пристрасть, яка перетікає в ніч, сповнену кохання. Вже після, ми засинаємо в обіймах, під наше тихе й спокійне серцебиття.

Прокидаюся дуже рано. Перші несміливі промені сонця пробиваються крізь штори, м’яко освітлюючи кімнату. Повертаю голову і на кілька хвилин завмираю. Просто дивлюся на Кіру. Вона спить поруч. Її обличчя спокійне, майже дитяче у своїй безтурботності. Каштанове волосся розкидане по подушці, оголюючи ніжну шию, на якій залишилися сліди моїх поцілунків.

Легенько проводжу пальцями по її плечу, відчуваю тепло шкіри під своїм дотиком. Вона не прокидається. Ця ніч була неймовірною. Пристрасною, чуттєвою, особливою. Але…

В голові постає чітке усвідомлення, що я зовсім не готовий до того, аби щось кардинально змінювати у своєму житті.

Секс з Кірою був ідеальним. Настільки, наскільки він міг бути. Вона пробудила в мені щось давно забуте, глибоке і сильне. 

Але чи хочу я більшого? Чи готовий я до серйозних стосунків, до постійної присутності іншої людини в моєму житті? 

Я ще не знаю. Мене цілком влаштовує життя, яке я маю зараз. Без зайвих зобов’язань, без відповідальності за почуття іншої людини.

Мої думки стають дедалі складнішими. Я не хочу її відпускати, але й не хочу втрачати своєї свободи. Цей внутрішній конфлікт дратує мене, змушує сумніватися в самому собі. Ще ніколи мені не було так складно визначитися.

Зрештою, вирішую відкласти ці думки на потім. Зараз вона тут, поруч зі мною, і це єдине, що має значення. Принаймні сьогодні. А завтра... Завтра я вирішу, що робити далі.

Я притягаю її ближче до себе, легенько цілую в плече, і вона тихо зітхає уві сні. Можливо, зараз не час думати про серйозність чи майбутнє. Нехай усе залишається таким, яким воно є — простим, вільним, і таким, що цілком мене задовольняє. Принаймні, поки що.