Моє дежавю
Зустріч зі сном
У школі знову гамірно і весело. Першокласники бігають коридорами, змагаючись із старшокласниками, хто швидше добіжить до їдальні. А Тамара Семенівна знову репетує на Климка за ігри з крейдою в коридорі. Пані Мирославівна, наша керівничка, закликала всіх до класу, як назло, в найбільшу перерву й говорить: – Сьогодні 1 вересня і прошу вітати вас нового учня нашого класу Вогнедара. Ставтеся до нього з повагою та турботою. А тепер гайда на перерву
*У мене відчуття, ніби ми десь зустрічалися*.
–... Щоденнику, він виглядав...знайомо. Нетиповий хлопчина із яскраво карими очима. Але при світлі дня нагадували золоті монетки. Настільки він був чарівним. Що дійсно дивує, так це його золотокосе волосся. Схожий на духа Вогню. І ім’я відповідне. Йому пасує. Немов сам подарунок палкої небесної птахи Жар-птиці.
-Привіт, Сл`аве, можна з тобою сісти?
-Пробач, а ми знайомі?
-Поки що ні. Але мені здається, що так
-Це як?
-Я тебе вже бачив. Десь. Напевно. Але запам’ятав твою усмішку в сонячний день. Можливо, ця подія буде. Чи була, ха-ха
– ...Мені не відомо, чи він знає мене. Але я теж десь зустрічав його. Чи збіг обставин це чи ні, але точно дежавю, Щоденнику. Я певен....
#612 в Молодіжна проза
#153 в Підліткова проза
#807 в Різне
#347 в Гумор
Відредаговано: 24.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
