Розділ 15.1

У два кроки принц покрив відстань між ними, і лише тут зрозумів, що дівчина скоріше спантеличена, ніж налякана, а чоловік — лише старигань з кумедно розпатланим волоссям і поглядом сумного божевільного. 

— Це просто жебрак, — зупинила принца Мередіт. — Напився, загубився, питав дорогу. 

— Подайте старому, — пробурмотів той, — така мила дівчина!

Кілліан неделікатно відсунув його від Мередіт.

— Йди собі. 

Старий забито опустив плечі, міцніше запахнув дірявий плащ. 

— Монетку б…

Принц мовчки кинув йому важкий мідяк, який старигань спіймав з неочікуваною жвавістю.

— За ваше здоров’я, фессе.

І закульгав геть, залишивши їх у провулку самих. Мередіт шумно видихнула, але миттю затиснула собі рот, штовхнула Кілліана до неосвітленої ділянки вулиці й притиснула палець до його губ. Кілліан закляк, гублячись від цілої лавини почуттів, породженої цим доторком, але обличчям феалін ковзнула геть не романтична напруга. 

— Мелодія, — тихо прошепотіла вона. — Майже не відчутна, але… — Вона зиркнула на його браслет, очі спалахнули мисливським азартом. — Їди за мною, але не слід у слід. 

Вона шуснула у темряву, без найменшого сумніву покинувши затверджений маршрут. Кілліан був ладен заприсягтися, що десь вилаялася Джесіка та ще пара десятків агентів. Та Мередіт, наче навіжена, вже плутала між будівлями. Поворот, другий — його браслет спалахнув, в голові запаморочилося, тепер вже й він чув відлуння пісні. Але звідки? Вони якраз дісталися перехрестя.

Мередіт зупинилася, склала пальці знаком «чекати», а потім різко стягнула рукавички, смикнула рукави вгору й заповзялася розмазувати захисні чари, вочевидь, намагаючись покращити контакт з магією. Мить — дівоча постать граційно хитнулася, наче тіло відчуло поклик до танцю, й кинулася в нетрі забудови з такою швидкістю, наче тікала від переслідування.

«Ай, та щоб тебе!»

Кілліан біг навздогін, долаючи страшенний магічний спротив. Повітря поважчало й ущільнилося. Сила, що надала крила Мередіт, хапала поли його плаща, тягла за волосся й тиснула на плечі, сповільнюючи кроки. Йому довелося пожертвувати одним з двох наявних енергетичних щитів, випаливши небажане закляття разом з ним. Підковзуючись й хитаючись він поткнувся на чергове перехрестя — і саме цієї миті попереду замаячив ще один силует.

Мередіт наче на стіну налетіла. Кілліан теж, але на пару кроків позаду. Незнайомець озирнувся — низько опущений каптур ховав його обличчя — підніс щось до губ. Повітря заповнив дивний грайливий, як весінній струмок, і такий саме чарівний мотив. Мередіт хитнулася, наче в трансі, зробила крок уперед…

Кілліан випустив вгору сигнальний вогонь і свиснув так, що аж вуха заклало. Незнайомець сіпнувся, обриваючи мелодію, і кинувся навтьоки. Феалін хитнулася, невпевнено ступила уперед, наче її за ниточки смикнули, руки безсило впали вздовж тіла.

— Мередіт!

Кілліан встиг саме вчасно, аби не дати їй впасти в бруд. Незнайомець зник, але по дахах вже гупали квапливі кроки, у провулках спалахували вогні, а нічну тишу розірвали команди Джесіки. Кронпринц не звернув на все це уваги: розберуться, хай їм грець, професіонали вони чи хто?! А от вона: обличчя бліде, очі перелякані.

— Повітря… — прохрипіла дівчина. — Не можу дихати.

Її груди судомно сіпнулися, але замість вдиху вирвалося лише сухе хрипіння. Пальці боляче вчепилися в його рукав, ноги підкосилися.

«Вона щось вдихнула, — дракон метався в паніці. — Магічна отрута. Треба негайно вивести це з легень!»

Кілліан опустився разом із нею на коліна, обережно, але швидко вклав на спину. Принц рвонув комір її плаща, розстебнув ґудзики, поклав долоню нижче ключиць, але не відчув жодного руху. 

— Дивись на мене, — наказав різко. — Мередіт. Не закривай очі.

Вона кивнула — або йому так здалося. Губи її посиніли, рот хапав повітря, але жодна дрібка не увійшла всередину.

«Вона не зможе сама, — гаркнув дракон. — Тобі доведеться дихати за неї. Ну!»

— Все буде добре, — прошепотів Кілліан. — Довірся мені.

Він нахилився, змусив її віддати повітря різким натиском на живіт, закрив її носа руками, притиснувся до губ і одразу ж вдихнув з усією можливою силою. Легені обпалило, наче він кислоти ковтнув, в очах спалахнуло, але йому вистачило сил видихнути заклинання самостійно. Груди Мередіт досі залишилися нерухомими.

«Ще!»

Він повторив все спочатку, спрямовуючи власне живе дихання в середину її тіла. 

Серце пропустило удар — нічого. 

Кілліан видихнув знов, набагато сильніше, відчуваючи, як його власна магія рине її тілом хвилею тепла. Мередіт затремтіла, її пальці стиснулися, з грудей вирвався болісний стогін. Вона закашлялася з надсадним свистом, рвучко підвелася й притиснулася до його грудей. Кілліан підтримав тремтячі плечі, відчуваючи, як її легені нарешті починають працювати самі — фантастичне відчуття! 

Холод відступав. 

— Молодець. — Вона підвела на нього переляканий погляд. — Ось так, — він поклав долоню на її груди, прикриті лише тонкою сорочкою. Страх розтанув, тілом ринуло наполегливе бажання торкнутися її губ знову. І, трясця, геть не для того, аби перевірити, чи все у порядку! Кілліан насилу змусив себе не робити жодних рухів й продовжив м’яко: — Дихай разом зі мною: один-два, один-два.