Розділ 14.1

Ніби за змахом палички невидимого диригента, гості одразу ж рушили до своїх столиків. З картками чи ні, але це суспільство жило за певними закономірностями, тож мені й ще декільком невдахам дісталися стільці у найвіддаленішому кутку. 

— Знову там, де тобі й місце.

Еліот Фінн пройшов повз, і контури лусок в його очах за денного світла стали ще чіткішими. Я лише пхекнула і сіла спиною до центру зали. В пам’яті майнув образ володаря пагорбів, серце стиснув спогад про дім, а на пальцях запульсувало тепло поцілунку Кілліана. О так, я не була на своєму місці, але той дурень навіть не уявляв, наскільки. 

Коли за годину лакеї рознесли прохолоджувальні напої, позначаючи кінець офіційної частини, я не одразу зрозуміла, чого це розмови за моїм столом різко урвалися, а погляди присутніх вперлися в точку просто над моєю головою. Отямилася лише, коли всі дружно підвелися й схилилися в поклонах.

Я підхопилася і ледь не ткнулася носом в недбало розстібнутий мундир. Кілліан тримав в руках келих, розслаблено всміхався і мав знуджено-лінивий вигляд. Однак очі, ох мені ці пекучі очі!

— Перепрошую, що потурбував. Будь ласка, продовжуйте, — Кілліан злегка вклонився всім присутнім. — Фессі Мередіт, сподіваюся, ви вже закінчили? Ходімо. 

Це прозвучало так буденно, так захопливо просто! Він запропонував мені руку, і я не стала відмовлятися. Нехай це було театральністю, нехай ми обидва грали в якійсь дивній виставі з суцільних недомовок, та я не відчувала докорів сумління.

Одна коротесенька доба — і все закінчиться. 

Я не збиралася її марнувати.

Вдвох ми вийшли з зали, залишаючи по собі шлейф перешіптувань та вражених поглядів. Кілліан зайшов до крихітного атріуму, перекритого склом і вщент затопленого золотим сонячним сяйвом. Я гадала, що зараз він зронить гострий дотеп про обід, я віджартуюся, потім зроблю комплімент його вмінню вдавати розпещеного дурника. Натомість Кілліан відставив келих і заклав руки за спину.

— Я прочитав звіт. І перевірив всі твої здогадки. А ще поставив на вуха аналітичний та оперативний відділки з вимогою перевірити одну теорію — і вони її підтвердили. Ми можемо спробувати спіймати злочинця, спираючись на ті факти, від яких досі сахалися. 

— Це ж чудово! Більше ніяких викрадань, та й вже зниклих, може, знайдуть живими.

— Безпечники вже готують пастки та спостереження. Але є нюанс: нам потрібна жінка відповідного віку, зовнішності та типажу. Приманка.

Ого. Я нашорошилася.

— Благаю, дослухай. Це все страшенно провокативно, але багато факторів вказують на те, що Лісбет потрапила у список випадково. Однак її зовнішність… — Кілліан підібгав губи. — Можливо, це спроба ухопитися за соломинку, та не виключено, що злочинець чекав на тебе. Ми маємо один вечір, щоб дати йому змогу виправити помилку. Завтра дебютантки поїдуть додому — і в цій метушні можна буде загубити не лише одну людину, а ціле військо. Та сьогодні все виглядатиме природно. — Він важко ковтнув, не опускаючи погляду. — Це небезпечно. Ризиково. І геть не пасує юній фессі, і все ж я мушу…

— Я згодна.

— Що? 

Він аж закляк, а я нервово переплела пальці рук. Ні, звісно я не скажу, що хочу особисто дістатися цього викрадача й поставити йому ряд незручних запитань про минуле. Не зізнаюся, що хочу знов торкнутися тієї клятої магії й спробувати опанувати її у собі. І не стану бентежити зізнанням, що хочу провести вечір з Кілліаном-слідчим, а геть не з кронпринцом. 

— Я згодна. Але маю умови.

— Слухаю. — Він напружено виструнчився. 

— Я обіцяла, що мій рахунок складатиметься з цифр, тож… Три дні мого часу, присвяченого твоїй справі, в обмін на три дні твого часу, присвяченого вивченню реального стану життя феалін. 

— Згода, — кивнув він квапливо. — Могла б і не просити.

— Ще я хочу отримати доступ до архівів. Бажано, з кимось, хто розуміється на магії та міг би скеровувати дослідження у правильному напрямку. Ми маємо право знати, що за сила тече в наших венах. 

— Згода.

— І… — я стиснула кулаки від хвилювання. — Я хочу, щоб корона сплатила винагороду, достатню для того, аби компенсувати дорогу і проживання, потрібні на дослідження.   

Я замовкла. 

Кілліан почекав ще трохи, вигнув брову:

— І-і-і? — уточнив з натяком.

— І все.

Кронпринц важко зітхнув і чомусь провів рукою по обличчю. 

— Це якийсь клятий сором. Добре… Сам вигадаю щось дійсно варте реального ризику. Ходімо, треба підготуватися.